Чтение онлайн

І чим більше батько прив'язував його до оселедців, тим більше хотілося синові побачити далекі країни. Вночі, ховаючись від батька, він читав книжки про дивні краї, подорожі, цікаві полювання, пригоди, і це прагнення таїлося в ньому доти, поки не помер батько.

Одержавши і підрахувавши спадщину, син побачив, що йому зовсім нема потреби торгувати оселедцями. Грошей було стільки, що на самі проценти він міг прожити все життя без клопоту. І Піп продав підприємство, поклав гроші в банк і відчув себе вільною пташкою. Отак він і потрапив на Яву.

Звісно, всі знайомі дивувалися з такого вчинку, ніяк не могли зрозуміти, як це можна добровільно відмовитися від дальшого збагачення, і вважали Піпа навіть дурнуватим. І справді, з комерсантської точки зору він був непрактичний, неспритний, фантазер, але як людина був і добрий, і розумний.

А коли б ми схотіли охарактеризувати його з нашої точки зору, то могли б сказати, що це була людина, як у нас кажуть, ні риба ні м'ясо. Він одірвався від торговців, але не пристав ні до якої іншої категорії людей.

Він свідомо ніколи нічого поганого не робив бідним, простим людям; часто, коли траплявся випадок, допомагав їм, але разом з тим йому ніколи не спадало на думку те, як живуть ці люди, яке їх становище. Загалом кажучи, він ніби плавав на поверхні життя.

Раптом на другому березі щось затріщало. Піп і Нонг зиркнули в той бік і побачили, що через зарості суне до води носорог.

— Бадак! — прошепотів Нонг, і обидва схопилися за рушниці.

Але хвилюватися їм не було чого. Становище їх було таке вигідне, що краще й придумати не можна. Цей берег був сухішим і вищим, тут можна було спокійно лежати, заховавшись у траві, а тварина була за річкою.

Піп навіть тремтів од хвилювання і нетерплячки. Носорог спокійно підходив, опустивши голову, і нічого не бачив. Ось показалася його голова з одним рогом на носі.

Піп не витримав і вистрілив, трохи рано і погано прицілившись. Шкіра носорога така товста, що навіть куля не завжди може її пробити, особливо коли влучить хоч трохи навскоси. Тому досвідчені мисливці намагаються влучити під лопатку. А цілитися в покатий лоб ще більш незручно, оскільки в такому випадку можна чекати, що куля сковзне. Так воно і сталося.

Не встигли вони вистрілити ще раз, як носорог підняв голову, заревів і кинувся прямо на людей. Одним махом перескочив він через неглибоку річечку й опинився на другому березі, навпроти мисливців. Усе це сталося так швидко, що вони ледве встигли скочити на ноги, вже не думаючи про захист. Не тямлячи себе від жаху, обидва кинулися в ліс, чуючи за собою тупіт тварини. Піп навіть не встиг узяти з собою рушницю, а Нонг хоч і схопив, але по дорозі ремінь зачепився за кущ, і довелося її кинути.

Уже через десяток кроків стало очевидним, що втекти від бадака не можна. Нонг, правда, випередив свого господаря на кілька кроків, а Піп у цю мить мусив був загинути. І коли носорог мало уже не доторкнувся до ного плечей, Піп інстинктивно заховався за товсте дерево.

Носорог з розгону пробіг мимо і, помітивши перед собою другого чоловіка, побіг уже за ним. Через кілька кроків і Нонг зробив так само, як і Піп. Носорог знову пробіг мимо, але одразу ж повернув назад. Нонг сховався з другого боку дерева, а носорог замість нього побачив Піпа, який стояв по цей бік свого дерева.

І ось склалося становище, яке було б навіть смішним, якби не було настільки небезпечним. Носорог опинився між двома деревами, за кожним з яких ховався його ворог, і почав кидатися то на одного, то на другого. Часом він так крутився навколо якогось із них, що страшно було дивитись, але все ж такій величезній і незграбній тварині неможливо було зловити людину, яка, тримаючись за дерево, могла спритно переходити з одного боку на другий.

Однак напруженість у людей була така велика, що сили у них невистачило б на довгий час. На щастя, вони «працювали» по черзі, і тоді один міг відпочити. Нарешті, носорог втомився, спинився між деревами і тільки позирав то в один, то в другий бік своїми налитими кров'ю очима. Пара йшла від його тіла, він дихав і сопів, як ковальський міх.

Тоді почали заспокоюватись і наші бідолахи-мисливці. Вони побачили, що безпосередня небезпека минула, що в такому становищі носорог їм уже нічого не зробить. Навіть повернувся добрий настрій.

— А що далі будемо робити, братіку Нонг? — весело крикнув Піп.

— Мабуть, чекати, — озвався той з-за свого дерева.

Ці голоси нагадали носорогу про його ворогів, і він знову почав переслідування. Хоч і впевнені були люди у своїй безпеці, але насправді все було не так просто. Носорог ніби порозумнішав і вже не бігав навколо дерева, а, схиливши голову боком, старався копирснути ворога своїм страшенним рогом. Кілька разів ріг стукався об дерево зовсім рядом з людиною, так що летіли шматки кори. Кілька разів він ледве не покалічив рук, якими треба було держатися за дерево. А то націлиться своїм рогом і стоїть якийсь час нерухомо. Ось поруч ці роги, ось близько-близько морда сопе просто в обличчя, зуби вищирені. Бігти в другий бік не можна; треба стежити за кожним рухом цієї голови. Так і стоять, мов скам'янілі, кілька хвилин, а потім починається знову. Та ще бере жах при думці, що можна зачепитися і впасти.

Минула година, становище не змінювалося.

— Ну, а що ж все-таки нам робити, Нонг? — знову крикнув Піп під час передишки, але вже невеселим голосом.

Трохи подумавши, Нонг відповів:

— Ось що, туан: я перебіжу до сусіднього дерева і постараюся привабити його до себе. А потім ще далі. А ви тоді біжіть по рушницю.

— Молодчина, Нонг! — пожвавішав Піп. — Це справді найкращий спосіб!

Нонг наглядів собі попереду інше дерево, вибрав зручний момент, вискочив так, щоб носорог міг його помітити, і побіг. Сталося саме так, як і думали: носорог помчав за ним. Через деякий час Нонг так само перебіг до третього дерева.

А Піп тимчасом побіг по рушницю. Незабаром він, ховаючись за деревами, підкрався з іншого боку і всадив звірові кулю під лопатку. Носорог захитався й опустився на коліна. Друга куля під вухо скінчила справу.

— Ну й нагнав же він нам страху! — сказав Піп. — Треба хоч цей ріг виламати собі на згадку.

Хоч і дуже змореними повернулися вони в свій табір, але Піп почував себе героєм. Скільки пригод пережив він за цей день! Навіть кращі за ті, що читав у книжках.

Наступного дня нікуди не пішли, — впорядковували свою здобич і чекали Хаона.