Чтение онлайн

— Твоїх рук діло? — з повагою запитав я.

— Т-т-та, в-в-від нічого робити. Т-т-ти ж бачиш, ц-ц-ці фабричні монстри… — І він знову надовго замовк. Але по якійсь паузі спромігся видушити із себе:

— …тут усе д-д-дівчаче… але я ту-ту-тут з-з-робив… спеціально… п-п-подарунок… — Тут він витягнув з кишені маленьку модель авта, зроблену з тюбика крему «Боро плюс». Я розчулився до глибини душі — такі прояви немудрящої людяності були з його боку рідкістю, — але вдруге плескати по плечах не наважився.

Уже закінчуючи перебирати забавки, я наткнувся на безперечно не фабричну, але й не саморобну річ — мініатюрний шаховий апарат у подобі турка, що сидить за секретером із невеличкою шахівницею. Без додаткових експериментів було видно, що апарат діючий, і навіть на тлі найсучасніших цяцьок він виглядав на справжнє чудо техніки.

— Грає? — з простої ввічливості запитав я.

— Г-г-гірше.

— Тобто?

— 3-з-завжди виг-г-г-рає.

— Здобутки йобаного Майкрософту?

— Г-г-гірше, — коваль-дантист ніколи не грішив багатослівністю.

— Т-т-тобто? — вирішив я підіграти йому.

— Д-д-древні халдейські з-з-заморочки. Цій ма-ма-ма-шинці вже кілька тисяч років.

— Та йди ти… — мені здалося, що коньяк почав діяти, а мій приятель навіть після невеликої дози алкоголю змінювався до невпізнаності.

— Зуб д-д-даю, — сказав він якось аж гордовито, і з цієї пихи, і з цієї прихованої цитати (наш таємний код передбачав цитування на позір безпритульних фраз, авторство яких тим не менше було нам достеменно відоме), з цієї псевдоцитати, якщо хочете, я зрозумів, що він не жартує і що коньяк тут ні до чого.

— Халдейські заморочки… — протягнув я замислено і зробив хід у вже розпочатій кимось партії.

Турок хитнув маленькою безмозклою голівкою і не вагаючись вліпив мені елегантний орієнтальний мат.

— Ні хуя собі! — вихопилося в мене.

— Л-л-лишися. Цього ч-ч-чорта обіграє л-л-лише о-обра-бр-бр-раний. K-кажу тобі, справа д-давня, непроста і ма-май-же бе-безнадійна. М-м-може, твій м-м-малий…

— Слухай, звідки ти знаєш, що в мене буде син?! — обірвав я його, але відповіді не отримав, бо нагло згасло світло, просто згасло світло, нічого надзвичайного, в нас — це вже майже національна традиція, проте реакція мого приятеля дещо збила мене з пантелику (С. в. і. т. л. о. з. г. а. с. л. о.):

— Denmark's a cunt! [32] — вигукнув він, не затинаючись, і перехилив рештки коньяку просто з пляшки.

А потім ні до ладу, ні до прикладу з пияцьким пафосом додав:

— Ш-ш-ша… шанування моє цим колоніям Чорного Лісу!

(Це була одна з наших криптограм, але перебріхана до невпізнанності, що могло означати одне з двох: або алкоголь почав діяти надто швидко, або я проґавив зміну шифру).

— Ти можеш сказати по-людськи, що це все означає? — запитав я, запалюючи недогарок свічки й вставляючи її у відповідний паз конструктора Lego.

— 3-з-з-ро-б-б-би чаю, — попросив він замість відповіді.

— Чаю не буде, — мусив констатувати я за хвилину. — Воду і газ теж відключили. (С. в. і. т. л. о. з. г. а. с. л. о. Г. а. з. в. и. м. к. н. у. л. и. В. о. д. у. п. е. р. е. к. р. и. л. и.) То скажеш, що це все означає?

— Б-б-боюся…

— Я теж.

— …б-б-боюся, сьогодні не твій день.

— Боюся, що саме мій. Але має ж це щось означати…

Він повагався якусь мить, а потім з максимально можливою в його ситуації швидкістю перехопив мою фразу, як добрий сценічний партнер:

— М-м-має ж це означати ще щось, окрім п-п-перерозподілу м-м-майна, так? Список м-м-можливих п-п-пояснень я тобі зараз окреслю. П-пе-перше — ти сам цього хочеш, о-о-орлику. На дні своєї пі-пі-підсвідомості ти сам граєш п-п-проти себе на спокуту власного м-м-минулого, якого не слід згадувати. Друге…

— Старий, тебе заносить, не здається?

Однак він не слухав мене.

— Д-д-друге. Час намертво з-з-зупинився, і 3-з-загір, що випав колись, випадає д-д-дев'яносто разів поспіль. 3-за-загалом, сумнівно.

Мені залишалося лише слухати його п'яну маячню. Може, хоч так вдасться бодай щось довідатися.

— Третє. Бо-божисте втручання, сказати б, не-небесна ласка послана тобі (див. притчу про дітей Ізраїлевих) або на-на-навпаки — вища кара (див. притчу про дружину Лота). Че-че-тверте. У тебе є р-р-радіоприймач?

— Так світла ж немає.

— Я н-н-не п-п-про світло тебе п-п-питаю, я п-п-питаю, чи є в тебе р-р-радіоприймач («Я не про світло питаю…» — хіба може щось звучати безнадійніше?)

— Є. Допотопний, ще батьків.

— Ну т-т-то увімкни.

Я раптом згадав, що в комірці в мене повинні були зберігатися гальванічні елементи від старої армійської батареї. Мене вже не дивувало, що мій гість, вочевидь, знав про них — виглядало на те, що нині він знає все, принаймні найнеобхідніше. Я сумнівався, що акумулятори чогось варті, але моя довіра до цього незбагненного знання вже переростала сумніви.

Свічка догоріла й погасла, тож і пошуки, і монтаж довелося робити в цілковитій темряві, час від часу чвиркаючи запальничкою і слухаючи белькотання, що долинало з-за столу, роблячись чимраз нерозбірливішим.

— М-м-ми втрапили в п-п-пастку. Кожен н-н-найменший наш учинок п-п-породжує інший, не знати д-д-де, не знати ч-ч-чий, а той — ще інший і так д-д-далі. Тож роздивляймося і п-п-прислухаймося, маймося на ба-ба-бачності, д-д-додер-жуймося інструкцій і воздасться н-н-нам.

«Ага, — подумав я про себе, — однієї інструкції я вже дотримався собі на голову. А роздивлятися і прислухатися — це зараз якраз дуже актуально — без світла з п'яним співрозмовником, наприкінці чи то світла, чи то світу, чи то, може, чийогось сайту». Та вголос сказав: