Чтение онлайн

43 Дука Магдієль, дука Ірам. Се дуки в Едомі, по оселях їх, по врочищах їх. Се Езав, прайотець Едомів.

Буття 37

1 Осївся ж Яков на країнї, де пробував отець його Ізаак, у Канаан землї.

2 Се ж родопись Якова: Як було Йосифові сїмнайцять років, пас він вівцї з браттєм своїм, та був ще недолїтком між синами Балли та Зелфи, жен отця свого. І доводив Йосиф речі їх ледачі до панотця свого.

3 Яков же любив Йосифа над усї сини свої; бо родивсь у старощах його, і справив йому одїж квіччасту, рукавчату.

4 Вбачаючи ж браттє його, що любить його батько над усї сини свої, зненавидїли його, і тяжко їм було промовляти до його мирно.

5 Бачив же Йосиф сон і росказав браттї своїй.

6 І каже їм: Послухайте лишень сна сього, що я бачив.

7 Здавалось бо, нїби вяжемо снопи серед поля; аж ось встав мій сніп, да й стоїть: ваші ж, бачся, снопи постали навкруги, та й уклонились мойму снопові.

8 Сказали йому браттє його: Чи то ж бо справдї царювати меш над нами. Та й зненавидїли його ще й надто за сни його і за слова його.

9 Побачив же сон другий, та й повідав його браттю свойму, і каже: Ось бачив ще сон, і здавалось, нїби соньце й місяць й одинайцятеро зір уклонились менї.

10 І росказав отцеві свойму й браттю свойму. І докорив йому панотець його, каже йому: Що се за сон такий тобі приснивсь? Чи то ж бо се прийдемо, я й мати твоя й браттє твоє, вклонитись тобі до землї?

11 Позавидували ж йому браттє його, панотець же його завважив слово се.

12 І погнались брати його з отецькими вівцями в Сихем.

13 І каже Ізраїль до Йосифа: Чи не пасуть браттє твоє в Сихемі? Іди навідайся до них. Каже ж йому: Готов!

14 Каже ж йому: Іди, синку, та наглянь, чи все гаразд у браття твого, чи все гаразд між вівцями, і принеси вістку. Та й послав його з Геброн долини, і прийшов у Сихем.

15 І стьрів його чоловік якийся, аж він блукає по полю. Питає ж його чоловік: Чого шукаєш?

16 Він же каже: Браття мого шукаю. Повідай, де пасуть.

17 Каже ж йому чоловік: Погнались ізвідсї; чув бо, як мовляли: Поженимось у Дотан. І пійшов Йосиф слїдом за браттєм своїм, і зустьрів їх у Дотанї.

18 Загледїли ж його оддалеки, перш нїж наближився до них, і змовились на його, щоб убити його.

19 Каже ж брат до брата: От сновидець той ійде.

20 Нумо вбємо його та вкиньмо в який колодязь, та й казати мемо: Зьвір лютий пожер його; от і побачимо, що станеться з тих снів його.

21 Чуючи ж се Рубен, одняв його з рук у иїх, та й каже: Не губімо душі.

22 Каже ж Рубен: Не проливайте крові, а вкиньте в степовий колодязь, руки ж не кладїть на його; се, щоб визволити його з рук у них, та й оддати панотцеві.

23 І сталось, як прийшов Йосиф до браття свого, стягли з Йосифа одїж його квіччасту рукавчату, що була на йому.

24 І взяли його, та й укинули в колодязь; колодязь же сухий був, води не було.

25 І сїли попоїсти, коли ж глянуть, ідуть подорожні Ізмайлитяне від Галааду з верблюдами своїми, везучи бурштин, бальзам та ладан в Египет.

26 Каже ж Юда до браття свого: Що за користь, як убємо брата нашого та й потаїмо кров його.

27 Ходїмо, продаймо його Ізмайлитянам; руки ж наші не будуть на йому, бо він брат наш і тїло наше. І вдовольнились браттє його.

28 І йшли мимо купці Мидіянські; і витягли вони Йосифа з колодязя, і продали Йосифа Ізмайлитянам за двайцять срібняків; і поведено Йосифа в Египет.

29 Вернувся ж Рубен до колодязя, аж Йосифа нема в колодязї, і розірвав одїж свою.

30 І прийшов до браттї своєї й каже: Хлопця нема, а я, куди менї теперенькі йти?

31 Узяли ж вони одежу Йосифову, і закололи кізлика, та й помазали одежу кровю;

32 І послали одежину квіччасту рукавчату, і принесено її до батька, і казали: Се ми знайшли; познавай, чи се одежа сина твого, чи нї.

33 І впізнав, і каже: Одежа сина мого! Зьвір лютий іззїв його, зьвір ухопив Йосифа.

34 І розірвав Яков одїж свою, і нагорнув на чересла свої веретище, і плакав по синові свойму днї многі.

35 Посходилися ж усї його синове й дочки розважати його, та не слухав розважання говорючи: Пійду до сина мого сумуючи на той сьвіт у землю. Так убивався по йому батько його.

36 Мидіянії ж продали Йосифа в Египтї Потифарові, дворянину Фараоновому, гетьманові прибічників його.

Буття 38

1 І сталось того часу, Юда відлучивсь од браття свого, та й присусїдивсь до одного Адуламця, на прізвище Гіра.

2 І побачив там дочку одного Канаанця, його імя Шуа, і взяв і ввійшов до неї.

3 І завагонївши вродила вона сина, і дала йому імя Гер.

4 І завагонївши знов, уродила сина, і дала йому імя Онан.

5 І завагонївши знов уродила ще сина, і дала йому імя Села. І був Юда у Кезїбі, як вона роджала.

6 І взяв Юда жінку Герові, первенцеві свойму, на імя Тамара.

7 Був же Гер первенець Юдин, ледачий ув очу в Господа, і вбив його Господь.

8 Каже ж Юда Онанові: Увійди до братової жінки, та оженись із нею, яко дївер, і возстав сїмя братові твойму.

9 Знав же Онан, що не йому буде насїннє, і як увіходив до братової жінки, проливав сїмє на землю, щоб не дати насїння братові свойму.

10 Ледарство ж погань було в очу в Бога, що він коїв; тим убив і сього.

11 Каже Юда Тамарі, невістцї своїй: Седи вдовою в отецькій господї, докіль великий буде Села, син мій. Каже бо сам собі: Коли б і сей не вмер, як брати його. І пійшла Тамара й седїла в отецькій госпzдї.