Чтение онлайн

На боулдерських рудниках з часу їх заснування раз у раз відбувалися страйки і боротьба за поліпшення умов праці та підвищення заробітної плати не припинялася ні на день.

Пишний бенкет на честь відкриття залізниці наочно показав, як глибоко зайшли ці розбіжності в інтересах.

Поки власники рудників та урядові чиновники, директори банків та високоповажні гості весело бенкетували і, піднімаючи келихи з шампанським, пили за процвітання міста, рудокопи і старателі — піонери приїску, — зоставшись за дверима, знизували плечима та посміювались: «Цікаво, що б вони робили без нас».

Нарешті торжества на честь відкриття залізниці скінчились, і всі, кому дозволяли кошти, виїхали на літо до моря. Невдовзі після цього Олфа звалив тиф. Боячись занести заразу в свій дім, Олф наполіг, щоб його поклали до лікарні, де тепер працювали новий лікар і нова медсестра. Олфа турбувало тільки одне — щоб Лора не дізналась про його хворобу: він не хотів хвилювати дружину.

Дінні мало не збожеволів від тривоги: він не давав дихати адміністрації лікарні, аж поки не домігся, щоб Олфа поклали в окремий намет, забезпечивши належним лікуванням та увагою. На це він не шкодував ні часу, ні грошей. Дінні сам чергував біля Олфового узголів’я, відганяв мух і поливав намет водою з шланга, щоб було прохолодніше. Лікарня, як завжди, була переповнена тифозними хворими; лікар та доглядальниці лише раділи, коли хтось полегшував їм роботу. Дінні під їхнім керівництвом відходив Олфа і, як тільки той почав одужувати, одвіз його додому й продовжував там його доглядати.

Цього літа Саллі народила другу дитину — здорового, міцного хлопчика, що більше був схожий на Морріса, ніж Дік. Цього разу Саллі родила вдома, при ній був лікар, і поява на світ Тома не була для неї таким тяжким випробуванням, як народження Діка. Щаслива й горда, Саллі цілих три місяці сама годувала Тома, а коли довелось перейти на козине молоко, літо вже було позаду.

За кілька тижнів до народження Тома знову об’явилася Калгурла і, як уже повелося, почала няньчити Діка та робити все те, що вона робила раніше. Марі Робійяр також неначе сам бог послав до Саллі: вона готувала постояльцям обіди і підміняла місіс Моллой, коли та йшла подивитись, що ж твориться в її власній господі.

Тереза Моллой сама готувалася ще раз стати матір’ю і сприймала цю подію як щось дуже забавне, з подивом запитуючи себе, коли ж вона нарешті перестане дбати про приріст населення золотих приїсків.

— Гадається, голубонько, що я вже досить попрацювала, — казала вона Саллі. — Час би вже й застрайкувати. Чи не так? Але вся біда в тому, що Тед запевняє: досить йому повісити свої штани на бильце ліжкка, і я вже завагітніла. Напасть, та й годі! Але що ж ти вдієш!

Коли Лора повернулась додому, вона дуже засмутилася, дізнавшись, що Олф далеко не так провів літо, як вона. Він став худющий, мов тріска, після цієї хвороби, скаржилась Лора, і зовсім ослаб; йому аж ніяк не можна знову братися до роботи. Чому ніхто не повідомив її, що Олф захворів?

Лора була дуже гарненька й елегантна в своїх нових сукнях та капелюшках, привезених з Перта. Одне погано — вона почала товстіти; доводилось затягатися в тугий корсет, що, на думку Олфа, було просто безглуздо.

— Йому подобається моя повнота, — пояснила вона з вдоволеним виглядом.

Та все-таки вона заздрила Саллі: так зберегти фігуру! Навіть народивши двох дітей, місіс Гауг все ще була струнка, мов дівчина, але руки в неї зашкарубли й потріскались від роботи.

Лора розповіла, як чудово провела вона літо на півдні. Леді Маргарет Саммерс була дуже люб’язна, возила її на верхогони та на бали до губернатора. Дочку Лора залишала на друзів, у яких гостювала, а сама могла робити візити і розважатися скільки душа бажала. Просто дивно, яка сила народу з’їхалася в Перт на літо: і Брукмени, і Зеб Лейн, і лорд Персі, й навіть, як ви гадаєте, хто? — Фріско! Тільки тепер він містер Франсіско де Морфе, з вашого дозволу, і дуже велике цабе.

Невдовзі леді Маргарет Саммерс власною персоною прибула в Калгурлі разом зі своїм чоловіком, представником одного з англійських синдикатів. Очевидно, вона справді ставилась прихильно до Лори. Це просто жахливо, казала леді Маргарет, що така чарівна молода жінка змушена жити в цій богом забутій норі. Олфа страшенно дратувало, що леді Маргарет цілком заволоділа Лорою, закидаючи її компліментами і виявляючи їй своє покровительство. Але йому доводилось бути люб’язним з цією благородною дамою. Чоловік леді Маргарет був членом правління компанії «Мідас» і приїхав сюди обстежувати рудник, на якому служив Олф. Головним партнером у цьому шлюбі була леді Маргарет, яка мала великий особистий капітал і досить спритно спекулювала на біржі.

Калгурлі процвітав. Вздовж усього кряжа — від Маунт-Шарлотт до Хеннанського озера, біля якого круто уривалось гірське пасмо, на повний хід працювали рудники. Розробки простяглися майже на п’ять миль, а довкола Боулдера земля була порита шахтами не менше, як на квадратну милю. «Квадратна миля найбагатших у світі золотоносних порід!» — кричали спекулянти, охрестивши цей район Золота Миля.

Залізниця не встигала вчасно доставляти машини та різне обладнання для потреб приїску. З Есперанса та Південного Хреста вантажі, як і раніше, везли кіньми, верблюдами та ослами. Каравани в’ючних тварин заповнювали вулиці; скинувши одні в’юки і навантаживши інші, їх гнали далі — до віддалених таборів. Мензіс, Широка Стріла, Кеноуна — всі приїски процвітали, і туди шуліками злітались іноземні ділки. Калгурлі був центром, звідки пошуки золота йшли в усіх напрямках.

В той же час спекуляція ділянками набрала неймовірного розмаху. Попит на ділянки під розробку руди надзвичайно зріс. Кожен клаптик землі в околицях Калгурлі, навіть без жодних ознак присутності золота, збувався по такій же нечуваній ціні, як і справжні золотоносні ділянки. Не було навіть потреби «підсолювати» [19] землю, бо вельми поважні особи підтримували своїм іменем компанії, що випускали акції приїсків, на яких ще не тільки не провадилось ніяких робіт, а навіть не було знайдено бодай грама золота. Честь і совість не були в пошані. Продажні писаки, що величали себе «експертами» в справах золотодобування, плодилися, мов мухи; за тридцять фунтів гонорару вони ладні були, захлинаючись від екстазу, провіщати блискуче майбутнє будь-якому золотопромисловому підприємству. Більшість цих пройдисвітів, що перед своїм прізвищем ставили «Г. е.» («гірничий експерт»), не вмілії навіть відрізнити однієї породи від іншої.

— У нас жартували, що вищий ступінь від слова «брехливий» буде «брехун» а найвищий — «гірничий експерт», — згадував Дінні.

Проте справжні старателі й доброчесні управляючі рудниками сахалися цього грабіжництва. Вони запевняли, що золота на приїску більш ніж досить, треба тільки його серйозно розробляти. Такі люди, як Олф Брайрлі, побоювались, що всі ці афери й розгнуздана спекуляція рано чи пізно створять погану славу Калгурлі і підірвуть дальший розвиток та процвітання міста.

Олф був тепер великою людиною — його постійно бачили в товаристві власників рудників та золотопромислових магнатів. Але турботи, видно, гризли його — він дуже змарнів, вигляд у нього був змучений. Лора скаржилась, що Олф губить себе роботою на руднику, до того ж у нього майже щовечора то засідання лікарняного комітету, то збори в спортивному клубі, то нарада ще в якомусь комітеті, що вимагає від міського управління поліпшити санітарний стан міста й очистити його від домів розпусти та брудних пивниць.