Чтение онлайн

Неспокійне життя вирувало на приїсках: не припинялися збори й мітинги, арешти, судові процеси і демонстрації, та Олф цього наче не помічав, — він увесь поринув у буденну роботу на «своєму» руднику. Так принаймні він звик про нього думати — як про свій, хоч частенько й кепкував з себе.

Адже на Мідасі йому не належало жодного грана золота, жодного гвинтика в машині. Він не мав ні акцій, ні контракту, які давали б йому право бодай на часточку того, що добували на руднику.

Та все-таки рудник, такий, яким він зараз став, був його дітищем, його творінням, складним механізмом, з якого Олф вичавлював скарби. Штейгер і рудокопи, інженер і механіки, техніки й службовці конторл кляли містера Брайрлі за те, що він в ім’я свого кумира висотує з них останні жили.

Примітивні методи розробки завдали руднику шкоди ще на зорі його існування. Це був один з найстаріших рудників на приїсках. З нього по-хижацьки вигребли всі багаті руди, а потім він стояв занедбаний близько двох років. Коли його знову пустили в експлуатацію, він давав попервах самі збитки — не менше тисячі фунтів на місяць.

Ніхто не заперечував, що Олф Брайрлі зробив чудо з Мідасом. Першого ж місяця, як він став управляючим, рудник почав давати прибуток, а ще через кілька місяців, коли було відкрито нову золотоносну жилу, рудник вийшов на одне з перших місць по видобутку.

Нелегка то була справа — плазувати вогкими, темними штреками, вивчаючи склад вироблених забоїв, і промацувати діамантовим буром місця для нових розробок. Олф не тямив себе від радості, коли на глибині ста двадцяти футів натрапив на багатий поклад, розкрив його і пустив у хід. Ці забої ще й досі живили його рудні бункери.

Ольф знав рудник, як хлоп’я знає свою заводну іграшку, — стару, заіржавілу іграшку, яку воно само почистило, змастило й пустило крутитись. Він знав напам’ять кожну суточку й кожен закуток заплутаних ходів шахти, кожний підйом і скат, кожний допотопний пристрій для вибирання та подрібнення руди. Він капітально відремонтував устаткування й машини; підновлюючи та вдосконалюючи, вивчив кожну сильну і слабку ланку в ланцюгу виробничого процесу.

Сидячи у себе в конторі, де на стінах висіли плани рудника, а на столі лежали синьки з кресленнями машин, які він мріяв замовити, Олф усім своїм єством відчував напружений робочий пульс підприємства. З вікна своєї контори він бачив головну шахту і міг спостерігати, як робітників спускають лебідкою під землю; він підсвідомо линув думками за кліттю, уявляв собі, як вона, черкаючи об слизькі стіни шахти, спускається на дно, до нижнього горизонту. Він бачив, мов перед очима, рудокопів, які, згорбившись, з миготливим ліхтарем у руці, пірнають у вогку, затхлу імлу забоїв. Бачив, як вони чортихаючись, щоб заглушити страх, беруться до роботи у небезпечних висхідних штреках; чув, як натужно реве бур, як з гуркотом обвалюється порода, тільки-но хлопчина, що запалював, кинеться геть від підпаленого гнота.

Вдень і вночі йому вчувалося це гуркотіння породи по скатах шахти. Глухо, розмірено гупали товкачі ненаситної дробарки. Олф лаявся, обзиваючи ледарями відвальників породи, коли йому здавалося, що вони не працюють, а повзають, мов сонні мухи. Його непокоїло, що почата на південь від покладу проходка штреку на сполучення з сліпою шахтою йде надто повільно. Якщо хочеш збільшити видобуток — треба поспішати.

Просто біда з цими старими рудниками! Американські інженери казали, що вони анітрохи не кращі за корнуельські рудники, закладені сотні :років тому. Олфові було соромно за свій рудник, який розповзся на всі боки без будь-якого плану і не мав навіть необхідної вентиляції — нічого, що гарантувало б безпеку праці в забоях. Старі виробки в багатьох місцях обвалилися, в незакріплених склепіннях чулося підозріле шурхотіння та потріскування. Не дивно, що рудокопи відмовлялися там працювати. Олф зробив подекуди кріплення, намагаючись хоч трохи поліпшити умови праці, але вони й досі залишалися жахливими, і щомиті можна було чекати обвалів, аварій, простоїв.

Містер Брайрлі переконував правління в необхідності генерального перепланування рудника, встановлення вентиляції та кріплень. Але йому відповідали, що не будуть розглядатися ніякі плани, які вимагатимуть найближчим часом великих витрат.

Олф догадувався, в чому тут причина: рудник збираються продати. Розмова з Педді Кеваном підтвердила його підозри, хоч Олфові й не хотілося надавати значення словам хлопчиська. Олф розумів, що він виконав свою місію: вивів рудник з кризи, зробив його прибутковим. І тепер хазяї, напевно, продадуть його, поки видобуток зростає.

А тим часом Олф повинен був підтримувати цей видобуток на певному рівні. І він узяв на себе цей тягар, який що не день ставав дедалі важчим. Проте гордість і престиж вимагали, щоб Мідас утримався на тому місці, яке Олф йому відвоював.

Олф здобув репутацію розумного й здібного управляючого «старої школи», який чесно й сумлінно служить своїм хазяям. А завоювати таку репутацію було нелегко. Його метод грунтувався на власному практичному досвіді рудокопа та на уривках знань з техніки, геології і металургії, нахапаних ним від численних спеціалістів, з якими вій працював на різних стадіях розвитку гірничої справи. Ніхто краще за нього не усвідомлював своїх вад, і ніхто так не заздрив блискучим молодикам з університетською освітою, що приїжджали на рудники з Америки та Німеччини на запрошення великих компаній. На таких людей, як Олф, поки що зважали, бо вони знали країну, вивчили свою справу безпосередньо на приїсках. Але що далі, то частіше на чолі рудників ставили технічно грамотних чужинців.

Ці інженери в один голос кричали про примітивне й хижацьке добування золота на боулдерських рудникак і скрізь на околицях Калгурлі. А втім, казали вони, більшість рудників занапастила не так погана система гірничих робіт, як нікудишні способи обробки руди. Вони запроваджували відкриті забої, в той час як австралійські управляючі вважали за краще завалювати вироблені забої пустою породою, щоб уникнути руйнації рудників.

Олф був переконаний, що янкі помиляються, що час покаже перевагу австралійського методу. Але рудокопи ще й досі працювали кайлом та буром при світлі ліхтаря із свічкою; буріння велося всуху, допотопними поршневими перфораторами, і в забої весь час стояла пилюка. Люди задихалися в диму від вибухових робіт. Сотні гірників помирали від сухот. Погане кріплення, спрацьовані механізми спричинялися до нещасних випадків. Майже на всіх рудниках, де вибої проходили в м’якому грунті, раз у раз траплялися обвали.

Недавно на Мідасі стався великий обвал. Загинуло два рудокопи. Золотопромислова компанія «Мідас», певна річ, домоглася рішення про «відсутність провини». А провина, звичайно, була. Думаючи про це, Олф аж здригався; у нього й досі перед очима стояли понівечені тіла, обличчя рудокопів, які, рискуючи власним життям, під навислим над їхніми головами склепінням, що кожної миті могло обвалитись, витягали з-під купи землі та каміння своїх товаришів. Скільки мужності й самопожертви виявили тоді гірники, і це здавалося їм цілком природним!

Олф боляче переживав цей випадок; адже ще рік тому він подав кошторис на вентиляцію та кріплення для цього забою. Але йому відповіли, що зараз треба дбати про те, як менше витрачати грошей та більше давати прибутку.

— Якщо вибійник працюватиме, не думаючи про загрозу обвалу, продуктивність праці підвищиться, — пробував доводити Олф. — В безпечних умовах рудокоп подвоїть виробіток.

Та де там! Адже люди коштували дешевше, ніж кріпильний ліс, їх легше було замінити.