Чтение онлайн

— Даремне ви це затіяли, місіс Гауг, — запротестував Олф.

— Чому? — весело заперечила Саллі. — Мені це не дивина, а місіс Фогарті страшенно мучиться з своїми ногами.

Олф давно звик до того, що місіс Гауг працює й обслуговує за столом у своєму пансіоні. І зараз слугування місіс Гауг засмучувало не стільки його, як Лору, котра здогадувалась, що справа тут не в хворих ногах місіс Фогарті, що Саллі, напевне, спонукали до цього інші причини.

— Вам не слід цього робити, люба, — сказала вона Саллі перед тим, як іти спати. — Олф просить вас бути нашою гостею, поки повернеться ваш чоловік.

Саллі усміхнулась, але на обличчі в неї з’явився упертий вираз.

— Це дуже люб’язно з його боку, — сказала вона. — Але я не можу дозволити, щоб містер Брайрлі утримував мене.

— Олф каже — вашому чоловікові було б неприємно, що ви працюєте в цьому готелі.

— Нічого! — стояла на своєму Саллі, і Лора потім скаржилась Олфу, що місіс Гауг уперта, як мул. — Можливо, і є різниця: працювати у себе вдома чи в чужому трактирі. Але Морріс, — вела Саллі далі, — повинен зрозуміти: я не можу сидіти склавши руки й байдикувати, коли треба щось робити.

За кілька днів стало ясно, що вона розуміла під тим «треба щось робити»: Саллі прокидалася вдосвіта, чистила і замітала, накривала столи, готувала все до раннього сніданку. Вона застеляла ліжка, бігала цілими днями, годуючи клієнтів та прибираючи після них, і навіть мила посуд, коли Дротяний Вус відсипався після перепою на гулятиках з давніми друзяками, яким пощастило продати ділянку за кілька тисяч фунтів.

Лора була обурена.

— Це жах! — вигукувала вона. — Я просто дивитись не можу, як ви надриваєтесь, Саллі! Олф запевняє, що місіс Фогарті залюбки могла б найняти дружину чи дочку якогось рудокопа. Тепер уже тут чимало їх живе з сім’ями.

Та Саллі у відповідь лише тихенько сміялась.

— Мені просто хочеться бути доброю феєю для місіс Фогарті, Лоро, — відповідала вона.

Всі готелі в Кулгарді були забиті постояльцями. Щодня приїздили все нові фінансисти, золотопромисловці та старателі. Місіс Фогарті пускала в хід всю свою винахідливість, щоб якось розмістити цю армію чоловіків та кількох жінок, які вимагали найбільших вигод, що їх тільки міг забезпечити нашвидкуруч зліплений готель Фогарті. Хазяйка поступилася своєю кімнатою високородному містеру Кенді, а Саллі віддала свою двом сиділкам, які прибули диліжансом на цьому ж тижні. Одній з сиділок довелося спати на солом’яному матраці долі, проте вночі Білл підселив до них ще й дружину якогось старателя з дітьми. Чоловіки спали покотом скрізь — у їдальні, на веранді, просто на землі. Саллі та місіс Фогарті влаштувалися в наметі на подвір’ї, а Білл ночував у барі.

Місіс Фогарті рвала й метала на саму думку, що їй треба годувати таке «збіговисько», як вона називала своїх досить-таки різношерстих клієнтів. Але вона примудрялась робити це тричі на день, без упину човгаючи по готелю в своїх пантофлях, лаючись і потіючи біля плити та раз по раз влаштовуючи скандали Біллу за те, що він не може підшукати хоча б якусь трухляву бабу, яка допомагала б їй на кухні. Як вона все встигає — це просто чудо, говорила Саллі. Чудо, яке твориться з допомогою самої Саллі, жартівливо додавала місіс Фогарті і привселюдно вихваляла свою молоду помічницю за те, що вона не боїться забруднити своїх ніжних ручок і, коли треба, береться за будь-яку чорну роботу.

— Якщо бог і виявляв коли до мене ласку, — сказала місіс Фогарті Дінні Квіну, — то саме тим, що послав сюди оцю маленьку жіночку, і тим, що тримає її чоловіка в Хеннані.

Проте Дінні був не зовсім певен, що ця ласка божа приємна самій місіс Гауг.

— Моррі відшмагати мало за те, що він не приїхав її зустріти, — сказав Дінні.

— Ет, все це дурниці! — переконано сказала місіс Фогарті. — Їй тут краще, ніж було б з Моррі Гаугом, будьте певні. Але місіс Гауг, що правда, то правда, добре себе шанує. Це я кому завгодно можу сказати. Буває, іноді й порегочеться з чоловіками, але завжди тримає їх в межах дозволеного.

— Це вірно, — погодився Дінні.

— Жоден відвідувач не скаже їй, чого не слід. Розуміють, що вона не з тих, кого можна купити за пляшку вина чи дрібку золота. — Місіс Фогарті хихикнула. — Хоча оце днями мені й довелося приструнчити Мака.

— Мака Дарра?

— Він повернувся з Курналпі з цілою купою розсипного. Продав золото й загуляв. Подумав, що відтепер він пан бог, все, що хоче, може купити. І от чую, гукає по всьому дому й горлає: «Місіс Гауг! Де місіс Гауг? Подайте мені місіс Гауг!» А вона була зі мною на кухні. «Не хвилюйтесь, голубонько, — кажу я, — зараз я з ним побалакаю». Ну, й побалакала. «Що з вами, Мак Дарра? — кажу. — Якого дідька ви тут дерете горлянку? Це що, повага до порядної жінки?»

Ну й дала йому чосу. Бачили б ви його після цього! Підібрав хвіст — і як ошпарений з кухні, а вранці, коли протверезився, приходить до мене та й каже: мовляв, пробачте, він зовсім не хотів образити місіс Гауг.

«Оце, — кажу, — у вас, песиголовців, найгірше: нахлещетесь, а потім верзете казна-що».

«Господи милосердний, — каже, — невже я ляпнув щось недоречне місіс Гауг? Я ж тільки хотів попросити її стати моєю дружиною!»

«Вашою дружиною? — кажу. — Один чоловік у неї вже є,. і я не певна, щоб їй кортіло мати ще й другого».

Дінні усміхнувся.

— Все одно, — сказав він стурбовано, — якщо Моррі скоро не повернеться, я сам поїду до нього. Дуже багато чоловіків гадають, що місіс Гауг вдова і до неї можна позалицятись.

Всі ці дні були для Саллі сповнені всіляких турбот і спливали непомітно. Вона раділа, що в неї багато роботи, за якою ніколи тужити по чоловікові та непокоїтись про нього. У Фогарті вона почала побувати себе як вдома, її впевненість У собі й почуття незалежності зміцніли. Вона вміла сміятись і жартувати з чоловіками в їдальні, поводитися з ними невимушено й просто, водночас зберігаючи вигляд недоторки, за що вони її дуже поважали. Але робота була важка, особливо тоді, коли доводилось обслуговувати сотні відвідувачів, мотатися туди й сюди з купами важких тарілок, та ще й бути при цьому завжди веселою і моторною. Спину ломило, в голові наморочилось. Пізнього вечора вона падала в цілковитій знемозі на свою парусинову койку і кожної ночі проливала кілька сльозинок, згадуючи Морріса. Чому він не їде? Навіщо залишає її так надовго саму серед чужих людей?

— Знаєте, голубонько, — сказала якось місіс Фогарті, — працювати вам стає надто тяжко. Та й мені теж. Білл виписує з Перта кухаря й парочку офіціанток. Ми хочемо прибудувати кілька кімнат, нову їдальню та кухню. «Фогарті» ще встигне стати шикарним готелем, перш ніж ми прогоримо.

— Отже, я втрачу роботу? — спитала Саллі.

— Зовсім ні, якщо не захочете, — заспокоїла її місіс Фогарті.

Лора поїхала з Олфом на рудник і пробула там, кілька днів. Вони кликали з собою і Саллі, але та відмовилась— вона не кине місіс Фогарті, поки не приїде нова офіціантка. Та й Морріс може несподівано з’явитись, і йому буде прикро, що Саллі його не дочекалася на місці. Проте з кожним днем їй все більше щеміло серце, що Морріс так довго бариться.