Чтение онлайн

—— Ми з Семом якось спробували наставити їм носа, — встряв у розмову Тупе Кайло. — Стояли тоді табором миль за п’ятдесят від Фініша, але там була непогана ковбаня. Коли бачимо, якийсь афганець полоще в ній свого паршивого верблюда, їй-бо, пристрелили б його, та ні з чого, не мали при собі ніякої зброї. Тоді ми шмат солоної свинини на палицю та й підвісили її над ковбанею, — афганцям і зась до води, бо їхня релігія забороняє їм брати в рот те, чого торкалася свиня. Але афганців було мало не з десяток, а нас тільки двоє. Вони погрожували, що зв’яжуть і застрелять кожного старателя, якого заскочать на такій капості.

— Господи! — вигукнув Фріско. — Невже, ми будемо все це терпіти?

— Афганці страшенно знахабніли, — забуркотів Янкі Набрида. — Додумались ще до такого штукарства — красти верблюдів. Скажімо, пропав у когось верблюд — заявляється афганець і враз: «Давай гроші, знайду твого верблюда». — «Гаразд, — каже ста’ратель, — знайдеш верблюда — матимеш два фунти». — «То віддай поки що гроші крамареві, — торочить афганець, — а я піду шукати». Він іде й за кілька годин приводить верблюда, бо сам же його прив’язав десь у чагарях.

— Щира правда, — сказав Дінні. — 3 недавнього часу наче пошесть яка пішла — всі верблюди навколо Кулгарді один за одним почали щезати. І афганці за кожного вимагають винагороду. Старателі, які поверталися з чагарів, казали, що бачили там багато прив’язаних верблюдів, і це їх страшенно дивувало.

— Гаррі Вернон зупинився з своїми верблюдами на Третій Милі. Наступного дня два з них мов провалились крізь землю. Він обнишпорив усю місцевість на тридцять миль довкола. А потім у солончакових заростях біля Маунт-Берджесу зустрів старателя, і той сказав, що бачив, як афганець вів двох верблюдів у напрямку водопою Кетл-Свомп, Гаррі подався їхніми слідами і знайшов своїх худобин: вони були живі-здорові й стояли прив’язані в таборі афганців. Ті відмовились повернути верблюдів: мовляв, один з них покусав їхнє верблюденя.

Афганці зажадали відшкодування. З войовничими криками обступили Гаррі, але покусаного верблюденяти йому не показали. Гаррі був без зброї. Афганці недвозначно дали зрозуміти, що вони з ним зроблять, якщо він їм не заплатить; вони й справді могли його порішити, і жодна душа про те не дізналася б. Гаррі віддав їм ті кілька соверенів, що були при ньому, й вони його відпустили. Повернули також і верблюдів, але Гаррі каже, що це востаннє він ходив у табір афганців без зброї, — більше такого з ним не повториться.

— То що ж ми робитимем? — спитав Фріско. — Чи нехай афганці отак і хазяйнують на приїсках?

— В старому таборі ми створили Антиафганський комітет, — сказав Дінні. — І він візьметься за цю справу, щоб покласти край усім неподобствам. Звісно, крамарі з піною проти, бо афганські погоничі верблюдів дешевші, ніж білі. А фургонники за нас. Вони кажуть, що афганці витісняють їх з доріг. Ми, трударі, мусимо покінчити з засиллям афганців. Великі тузи, як от Файза, Таг Магомет, мають власність на землю. Вони прибирають до своїх рук права на воду, і їхні раби дістають роботу, а наші товариші помирають з голоду. Ну як же не обурюватись! Афганці копають колодязі, афганці лагодять дороги, афганці служать у поліції! До їхніх хазяїв пливуть усі підряди, бо ті правлять найменшу ціну. Адже вони платять копійки за працю своїм нещасним рабам.

— Капітан Саундерс, управляючий на руднику султана Раджа Магомета, доводить, нібито продукти й вода подешевшали завдяки афганцям, — пробурмотів Морріс.

— Брехня! — палко заперечив Дінні. — Коли білі погоничі ділом показали, що вони можуть поратись біля верблюдів не гірше за будь-якого афганця, отоді вже афганцям і довелося знизити ціни. В Курналпі саме завдяки білим погоничам було знижено ціни на продукти. Афганці, навпаки, завжди наганяли ціни, як тільки могли.

— Скрізь, де є рабовласники, з’являється і «біла шушваль», — подав голос Янкі Набрида. — Точнісінько так було і в Америці. Афганці навезли рабів, а це — найдешевша робоча сила. Скоро й рудокопи на приїсках стануть «білою шушваллю», якщо ми не здихаємось клятих афганців.

— Здихаємось, — сказав Дінні.

— Викуримо їх, правда, Дінні? — засміявся Фріско.

— Один з власників шахт у Кулгарді, — вів далі Дінні, — якось днями признався, що рудокопи на наших приїсках заробляють, звичайно, не дуже багато. «Але можу запевнити вас, — сказав він, — що афганські та китайські робітники обходяться значно дешевше…»

— Ну, їм не вдасться позбавити наших рудокопів законних прав, хоч би як вони гналися за дешевизною робочої сили, — заявив Тупе Кайло, — ми цього не дозволимо.

— Правильно, друже, — погодився Дінні. — Взагалі я нічого не маю проти афганців, але не можна допустити, щоб вони наклали свою лапу на всі водойми і задушили нас дешевою робочою силою.

Коли Тедді Ноулса було заарештовано і звинувачено в убивстві афганця на одній з південних доріг, кожен старатель готовий був стати на захист Ноулса. Це був тихий і славний чоловічок, якого всі знали й любили на приїсках. Дінні поїхав у Кулгарді й допитався про всі подробиці в Антиафганському комітеті, що саме займався цією справою.

— Тедді Ноулс та його напарник Хетфілд їхали у фургоні, запряженому волами, дорогою на Есперанс, — розповідав він Моррісу, Фріско та іншим старателям, що зійшлися до його намету, як тільки Дінні повернувся. — Вони їхали з Уднадатти й зупинилися біля водойми, щось миль за п’ятнадцять на північний захід від Понтон-Стейшн. В чагарниках стояв великий афганський табір з десятками верблюдів, і десь годині о четвертій дня, коли афганці вже набрали води, скільки їм було треба, під’їхав Тедді з наміром взяти води й собі. Коли бачить — якийсь афганець миє ноги в водоймі. Тедді гукнув, щоб він припинив неподобство.

— І не подумаю, — відповів афганець.

Тоді Тедді звернувся до афганців, що купкою стояли поруч: мовляв, скажіть же йому, нехай візьме таз і миється на здоров’я, бо ж воду мають пити й білі. Але ті лише гигикали та перезиралися між собою.

—— Звідки тобі це відомо, Дінні? — спитав Морріс.

—— Тедді про все це сам написав у листі до комітету, — відповів Дінні й вів далі: — Тедді підійшов до афганця і спробував відтягти його від води, але тут враз набігли інші афганці і давай жбурляти камінням, вимахувати киями та вогнепальною зброєю. Одна каменюка вдарила Тедді в обличчя, він вихопив револьвер і вистрелив у афганця, що знов цілився в нього каменем. Куля поранила афганця в плече, і натовп кинувся на Тедді. Коли він одбивався, його револьвер вистрелив ще раз, і куля влучила іншому афганцеві в живіт. Афганці видерли в Тедді револьвер і почали бити й топтати хлопця ногами. В цей час підбігли Хетфілд та ще один старатель з рушницею, що завжди лежала заряджена в їхньому фургоні.