Чтение онлайн

«Треба взяти все, що можна, від життя, — думала Саллі. — І якщо ми хочемо перемогти смерть чи будь-яку небезпеку, що на нас чигає, ми повинні міцно триматись за своє кохання й одне за одного». І Саллі бачила, ніби вві сні, як вона не згірш за стару Квіні плентається поруч Морріса то під гору, то з гори, через усі підйоми і провалля, пилові бурі та міражі їхнього життя на приїсках.

Наступного вечора вони зробили привал, не доїхавши до Хеннана якоїсь милі. Кон наздогнав їх іще вдень, сказав, що йому треба нагодувати та напоїти коней, і подався вперед. Морріс доволі намучився за день, підганяючи свою кобилу, й вирішив дати їй відпочинок до ранку. Щоправда, Квіні хоча й повільно, але сумлінно пленталась усю дорогу, та для походу в Дарлот вона вже не годилась. Морріс мав намір продати її і зараз турбувався тільки про те, щоб вона не здохла на підступах до міста.

Коли вони опівдні добралися в Хеннан, Морріс найняв кімнату в готелі Мак-Суїні. Того ж дня Морріс та Кон поїхали на Конових конях до Кулгарді, щоб купити верблюдів. Повернулись вони через два дні з шістьма верблюдами та спеціальним возом і дуже раділи, що їм пощастило все це купити в старателя, який щойно переніс тиф і якому потрібні були гроші, щоб поїхати на південь відпочити.

Верблюди були не вельми розкішні — коростяві, з болячками на спинах, і серед них буй один норовистий, від нього тільки й чекай якоїсь халепи. Але Кон запевняв, що приборкає неслуха, на якому стояло чорне афганське тавро, і взагалі це просто щастя, що вони змогли купити верблюдів, коли похід на Лейк-Дарлот у самому розпалі.

Увечері Кон напився, але під обід наступного дня вже досить протверезився, щоб заходитися біля верблюдів; він помив їм спини і змастив сіркою, змішаною з жиром. Морріс закупив харчів на три місяці, й вони готові були рушати в дорогу.

Саллі знала, що Морріс витратив усі гроші на верблюдів та запаси харчів. Питання про її участь у поході вже не піддавалося сумніву. Само собою вирішилось, що вона правитиме верблюдячим запрягом, їй ніколи не доводилось мати справу з верблюдами, але вона чудово править кіньми, сказав Морріс, і, безперечно, дасть собі раду з парою старих верблюдів.

Авжеж, якось справиться, погодилась Саллі, радіючи, що наполягла на своєму і теж їде на північ. Після кількох днів дозвільного життя та відпочинку в Мак-Суїні вона була сповнена бадьорості й енергії і готова до будь-яких випробувань.

Приємно було скупатись, помити голову й переодягтися в усе чисте! Але Саллі навіть не могла собі уявити, як би вона просиділа кілька місяців без діла в цьому брудному, гамірному трактирі. А втім, вона шкодувала, що Кон продав своїх коней. То були міцні, витривалі тутешні конячки, їй було б набагато приємніше правити ними або навіть запряженою в біду старенькою Квіні, ніж оцими верблюдами. Та Квіні вже працювала на коловороті в руднику, де пайовиком був Фріско.

Фріско одним з перших привітав їх після повернення з Конової Лощовини. І привітав так радісно та бурхливо, ніби Морріс був йому рідним братом, що давно пропав безвісти й раптом знайшовся, а Саллі — світом очей його, отих темних очей, які завжди будили в ній тривогу. Проте коли Фріско дізнався, що Саллі теж збирається їхати в Лейк-Дарлот, вія просто вухам своїм не повірив.

Лишившись з Моррісом сам на сам, Фріско з запалом почав його відмовляти:

— Ти просто з глузду з’їхав, Моррі, — сказав він. — Для чого тягнеш з собою дружину? Край там лихий, темношкірі настроєні вороже, і взагалі не для жінки така далечінь.

На це Морріс недвозначно натякнув йому, щоб він не втручався не в свої справи.

— Залиш її тут, у Хеннані. Нехай поживе в Мак-Суїні. Якщо скрутно з грошима, я тобі позичу, — не відступався Фріско.

— Дякую, не треба, — Фріскова пропозиція ще дужче зміцнила Морріса в думці, що Саллі повинна їхати з ним. — Місіс Гауг сама цього хоче, — сказав він.

— Але ж вона не знає, що чекає на неї, — знову почав Фріско. — А ти знаєш! І ти не маєш права брати її з собою. Це просто злочин, коли хочеш знати мою думку.

— Ні, не хочу, — сухо відповів Морріс. — До речі, — вже дружелюбніше додав він, — у Хеннані зараз теж як у пеклі; лютує тиф і з’їхалась така погань з усіх кінців світу, що їй таки, мабуть, безпечніше буде зі мною. Джіммі Росс каже, що в дорозі легко роздобути і їжу, й воду. Погода, принаймні місяців зо два, стоятиме гарна. А Кон запевняє, що тубільці не вчиняють наскоків на табори, де є жінка.

— Заради цього ти й тягнеш з собою місіс Гауг? — осміхнувся Фріско.

Морріс густо почервонів.

— Іди ти під три чорти, — пробурмотів він. — Саллі їде тому, що так їй хочеться. Вона не хоче залишатися сама, і Кон її підтримує. Каже, що в поході вона варта будь-якого чоло віка.

Він одвернувся й пішов геть, а Фріско мовчки дивився йому вслід. Невдовзі він мав розмову з Коном.

— Ти просто йолоп, що дозволяєш Моррісу тягти з собою дружину в Дарлот, — навпростець заявив він.

Кон зареготався.

— Я? А я тут до чого? — грайливо запитав він. — Ти думаєш, мені ото треба, щоб за мною волочилась жіноча спідниця? Чи це треба Моррі? Місіс сама собі забрала в голову: поїду з вами — та й квит. А ти, Фріско, візьми й умов її залишитися в Хеннані, от нам і буде нагода перепустити по чарчині.

Старий лукаво підморгнув і вилаявся, але Фріско пустив його патякання повз вуха. Одне діло — мати славу джигуна, і зовсім інше, коли хтось витлумачить його щиру тривогу за місіс Гауг як спробу зав’язати любовну інтрижку.

Правда, Саллі віддала йому належне й не запідозрила його ні в чому, коли він сказав їй, що, за його відомостями, дорога на Дарлот дуже важка, а надій на золото мало.

— Я боюсь, вам буде дуже тяжко, мем, і ви просто не витримаєте, — сказав він. — Багатьом чоловікам це не під силу. Хоча Кон — досвідчений старатель і може виручити вас, якщо скоїться лихо. Та коли чоловіки чують золото, коли їх охоплює золота гарячка, на їхню розсудливість годі покладатись.

— Все це я знаю, — на Саллинім обличчі ледь майнула задирлива посмішка. — Можливо, через те я й хочу їхати з ними.

Перші дні походу минули без пригод. Вони лосувалися курною дорогою крізь чагарі, опівдні зупинялись перекусити й напитися чаю, а ввечері розвантажували верблюдів і ставали табором на ночівлю.

Кон їхав ча першому верблюді, Морріс — на останньому, а Саллі тряслась поміж ними на возі, запряженому парою верблюдиць та навантаженому баком з водою, старательським інструментом і табірним спорядженням. Стояла задушлива спека, відстані між водоймами, що їх доводилося долати щодня, були дуже великі; але верблюди йшли і йшли вперед своєю розміреною тихою ступою, поглинаючи милю за милею і заглиблюючись усе далі й далі на північ крізь неозорі сірі простори під злинялим від сліпучого сонця блідо-голубим небом.