Чтение онлайн

— Ні, Сент Джоне, я з вами не одружуся. Я й досі тримаюся свого рішення. Лавина здригнулася й трохи посунула вперед, але ще не покотилася вниз.

— Скажіть мені ще раз, яка причина цієї відмови? — спитав він.

— Тоді я відмовила вам, — відповіла я, — бо ви мене не любите, а тепер тому, що ви мене майже ненавидите. Якби я вийшла за вас заміж, ви б мене вбили. Ви вже й тепер мене вбиваєте.

Його губи й щоки зробилися білі-білісінькі.

— Я б вас убив? Я вас убиваю? Такі слова вам не личать: вони шалені, невластиві жінці й неправдиві. Вони свідчать про неврівноважений розум і заслуговують на сувору догану; їх важко вибачити, та людина повинна прощати своєму ближньому до семидесяти семи разів.

Усе пішло внівець. Щиро бажаючи стерти з його душі сліди попередньої образи, я завдала його пам'ятливому серцю нової, ще глибшої рани, і то невитравної.

— Тепер ви й справді мене зненавидите, — мовила я. — Я марно намагалась помиритися з вами: я тільки зробила з вас ворога на все життя.

Ці слова ще раз боляче його вразили, а надто тим, що вони були правдиві. Його безкровні уста судомно скривились. Я побачила, який гнів викликала в ньому. Моє серце стислося.

— Ви зовсім неправильно тлумачите мої слова, — мовила я, хапаючи його за руку. —

Повірте, я зовсім не збиралась завдавати вам образи чи болю.

Він гірко всміхнувся й рішуче відняв руку.

— Ну, тепер ви заберете назад свою обіцянку й зовсім не поїдете до Індії, так треба гадати? — спитав він по довгій мовчанці.

— Поїду, але тільки вашою помічницею, — відповіла я.

Знов запала мовчанка. Яка в ньому точилася боротьба між його натурою й свідомістю Свого покликання — цього я сказати не можу; тільки очі спалахували диким блиском та дивні тіні перебігали на його обличчі. Врешті він озвався.

— Я вже довів вам усю безглуздість вашої пропозиції: самітна жінка ваших літ не може супроводити самітного чоловіка мого віку в такій подорожі. Я вважав, що після моїх слів ви навіть і не згадаєте про своє рішення. А що ви знов повернулись до нього, то мені дуже жаль: ви робите гірше тільки собі.

Тут я урвала його. Несправедливі докори одразу додавали мені сміливості.

— Зважте на здоровий глузд, Сент Джоне, ви добалакуєтесь майже до нісенітниць.

Вдаєте, буцімто обурені моїми словами, та насправді це не так: ви надто гострі на розум, щоб не збагнути того, що я мала на увазі. Повторюю: я готова, якщо хочете, стати вашою помічницею, але ніколи не буду вашою дружиною.

Він знову смертельно зблід, та, як і перше, досконало опанував свої почуття й відповів з притиском, однак спокійно:

— Помічниця, яка не буде мені дружиною, мені не потрібна. Очевидно, ви не зможете поїхати зі мною, та якщо ваша пропозиція щира, то я, коли буду в місті, поговорю з одним одруженим місіонером: його дружині якраз потрібна помічниця. Маючи достаток, ви обійдетесь без допомоги від товариства місіонерів. Таким чином ви уникнете ганьби, порушивши обіцянку й кинувши військо, до якого погодилися вступити.

Але, як ти знаєш, читачу, я ніколи не давала ніякої формальної обіцянки й не брала на себе ніяких зобов'язань, тож його слова були аж надто бездушні й жорстокі під ту хвилину.

— У цьому випадку, — відказала я, — не може бути й мови ні про ганьбу, ні про порушення обіцянки, ані про відмову. Я зовсім не зобов'язана їхати до Індії, та ще й з чужими. З вами я б одважилась на багато що, бо захоплююсь вами, вірю вам і люблю вас як брата, та я певна, що, байдуже, коли й з ким я туди поїду, я недовго проживу в тому кліматі.

— Ага! То ви просто боїтесь за себе, — сказав він, презирливо всміхнувшись.

— Так. Бог дав мені життя не для того, щоб його загубити, я починаю думати, що вчинити так, як ви того від мене хочете, — однаково, що накласти на себе руки. Крім того, перше ніж я остаточно вирішу покинути Англію, я повинна впевнитись, чи не буду я корисніша тут, аніж кудись виїхавши.

— Що ви маєте на увазі?

— Братись це пояснювати — марна справа, та є один сумнів, який давно не дає мені спокою. Я нікуди не поїду, поки його не з'ясую.

— Знаю, куди горнеться ваше серце й за що воно чіпляється. Але почуття, якому ви потураєте, незаконне й нечестиве. Вам би давно годилося його погамувати. Як вам не

соромно навіть згадувати про нього. Адже ви думаєте про містера Рочестера? Це була правда. Я підтвердила її своєю мовчанкою.

— І ви хочете знайти містера Рочестера?

— Я повинна знати, що з ним сталося.

— В такому разі, — мовив він, — мені залишається тільки згадувати вас у своїх молитвах й від усього серця благати Бога, щоб ви й справді не стали відступницею. Я думав, що знайшов у вас обранку. Та людині недовідомі шляхи Господні. Тож хай сповниться воля його.

Він одчинив хвіртку, подався вниз стежкою і невдовзі зник з очей. Вернувшись до вітальні, я застала там Діану, що стояла біля вікна в глибокій задумі. Діана була набагато вища за мене; поклавши мені руку на плече, вона нахилилась і пильно подивилась мені в обличчя.

— Джейн, — мовила вона, — ти стала бліда і завжди якась схвильована. Я певна, що цьому є причина. Скажи мені, що там у тебе з Сент Джоном? Я стежила ці півгодини за нами з вікна, пробач мені оці підглядини, але останнім часом мені лізуть у голову бозна-які думки. Адже Сент Джон такий дивак...

Вона замовкла. Я не озвалась ні словом, і трохи згодом вона повела далі:

— Я певна, що мій брат ставиться до тебе якось особливо: він уже давно вирізняє тебе увагою й цікавістю, що їх ніколи ні до кого іншого не виявляв. Про що це говорить? Чи він, бува, не кохає тебе, Джейн?

Я притулила її прохолодну руку до свого гарячого чола.

— Ні, Діано, анітрохи.

— То чого ж він не зводить з тебе очей? Чом зостається з тобою наодинці і подовгу тримає тебе біля себе? Ми з Мері вже подумали, що він хоче з тобою одружитись.