Чтение онлайн

А за рзнобарв'ям неонових написв ховалися несмлив подихи майбутнх холодв.

Пшов швидше...

06 серпня 1993 року, Афни, 12 год. 15 хв.

Незнайомець на вигляд ще молодий - трохи за тридцять. Довол немалого розмру. Чорне, акуратно розчесане волосся. Бакенбарди. Оч за великими старомодними окулярами.

– Будь ласка, - запропонував вн ссти жестом зняв "раритета".

Тон св, але, глянувши на взав, здивувався. Чоловк аж надто нагадував Гоффмана. Дастна Гоффмана. Нчого ж соб. Яка схожсть. Двйник? Хоч зараз на конкурс... Чи... справжнй???

Тон пильно рентгенив взав. Але той немов не помчав. Удавав спокйного. Упевненого. Розслабленого. На вдпочинку ж!

З пд земл вирс кельнер. У непристойно блй сорочц з чорним "метеликом". Класика! Та вд не повяло казеннстю. А цього Тон не любив.

– Що будемо?
– поцкавився ненайомець, простягаючи меню.

– На ваш смак, - байдуже вдповв Тон, навть не подумавши взяти "палтурки".

– Два морозива з горхами та шоколадом, - повернув меню незнайомець, не глянувши на офцанта.

Той уклонився ("зробимо"!) й неспшно пшов виконувати.

Незнайомець не поспшав говорити. Тон теж. Але вчно так тривати не могло.

– Може, розпочнемо, мстере... так хочеться сказати "Гоффман"?
– нарешт рончно вичавив Тон. Йому набридало й заповзятливе мовчання незнайомця, гнтюче очкування, марнування життя. Останн - найбльше. Цього вн теж не любив.

– А раптом я й справд Дастн Гоффман?
– Взав усмхнувся. знову надв окуляри.
– на головну роль у новому фльм обрав саме вас?

– Для цього не треба хати до Грец й вишукувати потрбний типаж на пляж.
– Тон показав, що дурних хай шука де-нде. А з ним цей номер не пройде.
– Це з успхом можна зробити в Штатах. Та й навщо йому непрофесонал?

Тон подивився на стйку: де ж той кельнер?

– Усе логчно, - поправив окуляри "Гоффман", - але хтозна, чи менше ви отримате, якщо приймете мою пропозицю, анж псля угоди з справжнм Гоффманом. Якби таке трапилось. Не стверджуватиму, що мй проект, який псля вашого "так" стане "нашим", застрахований вд фаско, але чи змг би це обцяти друзяка Дастн? Ус пд Богом. безсил перед часом та обставинами.

– Ви говорите загадками, - вдрзав Тон, бо ненавидв флософування н з гарнром, н без.
– я не зовсм розумю. А вд незрозумлого шаленю. Тому мате перше попередження.
– Говорив, натискаючи на кожному слов. Здавалось, от-от почне скреготати зубами, а псля того - перекинеться на нестримного хижака. пощади не жди! Зуби ж ма гостр!
– А... одразу ж застергаю. До третього не чекаю. Роблю друге й ламаю носа.
– Посмшка пдробна та хидна настльки, що й малюк трирчний зрозумв би нещирсть.

– В одному цкавому роман, - вв дал "мстер Гоффман", наче й не чув нчого, - красномовний епзод... Гадаю, що таке букви ви вд когось таки чули. навть знате, що таке книжка.

А ось друге попередження! Мало б бути. Але Тон його не зробив. Як того, що обцяв псля нього. Гаразд! Випробовуш? Демонструш силу? Хочеш покласти соб до нг? Тод граймо у твою гру. Це вже ста цкавим. Побачимо, хто кого.

– Це так зшит докупи листочки з надрукованими гачечками?
– Тон подарував спврозмовников те, чого той прагнув. Вн прийняв правила.

– Так ось, - менторським тоном повв незнайомець, наповнюючи голос насолодою.
– День. Дво сидять на лавц, один увечер повинен ( впевнено збираться) вести збори лтераторв, але раптово потрапля пд колеса трамвая, позбуваться голови, збори, природно, не вдбуваються...

– Надзвичайно цкаво.
– Тон навть не намагався приховувати сарказм, хоч слд було б. Раз почав грати.
– Але, даруйте, няк не можу втямити: яким тут боком я? Невже для флософських бесд ви не змогли знайти когось ншого? Скажу вдверто: флософ - отого безглуздого переливання з пустого в порожн - не люблю. Краще б квти вирощували. Або дерева. Хоч якась користь...

Тон замовк. За мить - уздрв кельнера з морозивом. Повернувся додав, дивлячись на окуляри взав, за якими той ховав оч:

– У свт (я твердо в цьому переконаний), одна-дина флософя. Спльна для всх. деалств-матералств. Флософя шлунку. крити тут нчим.

"Мстер Гоффман" вдповдати не поспшав.

Кельнер поставив морозиво й зник.

– Гм... Здаюсь. Помилявся. Вважав, що розум накачан м'язи - реч неподнуван, - мовив незнайомець, занурюючи ложечку в блу прамду, обсипану горхами й шоколадом.
– До реч, горхв у цьому бар кладуть менше, нж слд. Не помчали?

– Вд солодкого не фанатю.

– А я, знате, "маю таку ваду".

"Мстер Гоффман" вагався тому - тягнув час. Не заради ж морозива та флософських розмов покликав вн Тон.

Заграла примна заспокйлива музика. Побльшало вдпочивальникв. Вльних столикв майже не лишилось. Бля стйки клька чоловкв дружньо розмовляли й пили. Три пари повльно крутились.

"Мстер Гоффман" продовжував сти, длубаючись. Наче вишукував там слова, як збирався сказати.

Тон це дратувало. Багато дума про себе цей "дло-вар". Вигра на чутливих струнах нервв. карти вдкривати не поспша. Навмисне?

– Слухай, ти, пожирачу морозива, - кинув Тон, пдввшись нахилившись ближче, щоб не почула решта, - якщо ти зараз же не скажеш, для чого я тоб потрбен, отримаш друге зауваження.
– для бльшо певност пограв промовистими бцепсами.

– А ти чудовий хлоп'яга, - засмявся "мстер Гоффман" вдсунув вазочку.
– Подобашся. Радий, що не помилився.

Трохи заспоконий, Тон опустився на стлець. Хоча полум'я з нздрв продовжувало вилтати. копита поривалися бити об землю.

– Мен потрбен такий, як ти, - вродливий, ршучий дужий, - повв дал незнайомець.
– Справа делкатна. Складна. Небезпечна. Але страшенно вигдна. При найкращому результат зможеш до гробово дошки безтурботно вддаватись радощам життя. А, навтшавшись, померти в розкошах достатку. Якщо, звичайно, розумно поведешся з свом багатством. Але це все, повторюю, - любитель морозива, задерши скатертину, постукав по стльниц, - стане можливим лише тод, коли спектакль, який я задумав, закнчиться гучними оплесками й вигуками "браво"". Добрячу частину роботи доведеться виконати тоб. Але й "пайка" твоя в "загальнй сум вд проданих квиткв" теж царська.