Чтение онлайн

Тільки-но виїхала машина з Іштваном і Голубом, як у дверях з'явились двоє контррозвідників. Вони вели під руки Гейзу Олайоша.

— Гейзо! — побіг йому назустріч підполковник.

— Бейло! — радісно вигукнув той. Вони міцно обнялися. — Я так боявся, щоб ви не спізнились!..

Обшукали весь будинок. У робочому кабінеті знайшли Фреді. Він уже опритомнів. У нього був жахливий вигляд.

— Доктор Сегеді, — промовив Олайош, вказавши на нього.

Челеї підійшов до зв'язаного, вхопив його за русяве волосся і смикнув…

— Фреді! — вигукнув Коцка.

— Одведіть! — наказав Челеї.

Офіцери поставили Фреді на ноги і повели з собою.

— Коцко! — звернувся до старшого лейтенанта підполковник. — Залишаю тобі трьох чоловік, уважно оглянь всю віллу. Я почну допит Фреді. Труп відвезуть пізніше.

— Ясно, — відказав старший лейтенант.

— Ходімо, — звернувся підполковник до Олайоша і Берецкі. Естер, схлипуючи, пішла за ними.

— Спасибі, Бейло, що врятував мене! — почула дівчина голос Олайоша.

— Не мені дякуй, а Іштванові Краснаю. Він тебе врятував, — відповів підполковник.

Наступного ранку Естер і Челеї стояли перед операційною. Юнака вже вдруге оперували, тричі переливали йому кров…

— Він житиме? — з тривогою глянула дівчина на Челеї.

— Не знаю…

Естер нервово смикала рукавички. Двері операційної відчинилися. На лікарському візку везли Іштвана.

В обличчі юнака ні кровинки. Коли проходили повз Естер, серце дівчини завмерло від болю. З очей раптово потекли сльози.

Через деякий час з операційної вийшов Голуб.

— Пане професоре!.. Він житиме?

— Можливо… — Учений зморщив чоло. — Але коли навіть пощастить врятувати його, ліва рука ще довго буде паралізована. Одна куля розтрощила ліктьовий суглоб. Негідники стріляли розривними кулями…

Близько десятої години Іштван опритомнів. Він впізнав Естер, Голуба. Поруч сидів Челеї. Юнак всміхнувся дівчині, і Естер схилилася над ним.

— Поклич… сюди… підполковника.

Челеї підсів ближче.

— Я хочу спокутувати… свою провину…

Ви вже спокутували її, — заспокоїв Челеї юнака.

— Запишіть… шпигуни…

Підполковник подав Естер знак. Дівчина швиденько дістала папір і олівець.

— Шоні… Єва… — диктував хлопець. — Лайош Папп… із Сомбатхея… водії машини ДТ-301… і МА-415… і ведіть спостереження в бібліотеці імені Сечені… хто буде брати… «Лікарський вісник» за 1896 рік… — Іштван знепритомнів.

Усі мовчали. Челеї взяв у Естер записку. Через деякий час озвався професор.

— Що з ним буде, товаришу підполковник, якщо він залишиться живим?

— Треба зробити все, щоб він жив, — відповів підполковник. — Це тепер найважливіше…

— А потім?.. — глянула в очі Челеї дівчина.

— А потім з нього вийде прекрасний лікар, — сказав підполковник і, зиркнувши на Естер, додав: — І, сподіваюсь, хороший чоловік.

Естер соромливо опустила очі.

— Ходімо, — звернувся до них Голуб. — Іштванові потрібен спокій.

— Я лишуся тут, — відказала Естер.

Коли чоловіки вийшли, Естер підсіла до ліжка. Іштван лежав з заплющеними очима, його дихання стало рівнішим. Хлопець заснув. На його обличчі з'явилася мила усмішка, яку не могли спотворити навіть численні садна й синці. Естер узяла його за руку, і хлопець крізь сон відповів легеньким стисканням. Він так тримав руку дівчини, ніби вирішив ніколи більше не відпускати її…