Чтение онлайн

Поповнивши запаси води і харчу, того ж дня, «Севіла» вийшла в море. Думка про піратів не полишала Каролової голови не на хвилину. Він постійно про це розмірковував.

– -- Пек.
– -- звернувся він до капітана.
– -- Збери команду і всіх інших, мені треба з ними побалакати.

– -- Без проблем.
– -- відповів той, і раптом гаркнув з усієї сили: --- Команда на палубу! Всі решта, також.

За хвилину, всі хто находився на кораблі стояли перед Каролом.

– -- Дякую капітане.
– -- дивлячись з посмішкою на Пека, мовив чарівник. Потім звернувся до інших: --- Друзі, ви проінформовані про те, що біля Долмаринских берегів хазяїнують пірати, які наділені зверх людською силою. Нас лише п'ятнадцять душ. Скільки піратів, невідомо. Я довго розмірковував над цією проблемою, і ось що вирішив. Якщо ми з ними зіткнемось, то не чинитимемо опору, а здамося в полон.

– -- Що ти таке кажеш, Кароле?
– -- обурено вигукнув Теймур.

– -- Хвилинку, Теймуре. Я здається розумію, що хоче сказати чарівник.
– -- призупинила його обурення Хета.

– -- Я теж знаю!
– -- Не вгавав Теймур.
– -- Що ми немічні і слабодухі, і не зможемо за себе постояти!

– -- Ти помиляєшся. Я зовсім цього не вважаю.
– -- спокійно відповів Карол.
– -- Ти мий друже, сильний І спритний воїн. Довів це не в одному бою. Та інколи діяти на пролом дуже небезпечно. Напевне ми зможемо здолати піратів коли зустрінемось з ними. Але якою ціною? Не всі на нашому кораблі володіють мечем так добре як ти, і в бою будуть жертви. Та навіщо це нам, якщо можна їх уникнути. Тільки для того, щоб вдовольнити своє самолюбство?

– -- І що ти пропонуєш?
– -- випередивши обурення Теймура, спитав Пек.

– -- Те, що і одразу, здатися в полон. Пірати буз будь яких зусиль, і втрат з нашого боку захватять наш корабель і доставлять нас в Далмарію.

– -- Можливо ти правий, але ж все одно доведеться звільнятись з полону.
– -- Не вгавав Теймур.

– -- Друже, покладись на мене. Якщо ми загинемо в бою, хто допоможе нашим донькам?
– -- поклавши руку на плече друга, спитав Карол.

Теймур нічого не відповів, лише в знак згоди похитав головою. Чарівник подивився на інших, всі підтримували його план.

До Далмарії залишилось кілька миль, коли спостерігач з вежі повідомив про незнайомий корабель, що йшов на зближення на повнім ходу.

– -- Пам’ятайте про наш план!
– -- ще раз нагадав усім Карол, хоча це, мабуть, було зайвим.

– -- Ми пам’ятаємо, не хвилюйся.
– -- відповів за всіх Пек. Його обличчя було похмуре, і дуже змарніле.

– -- Що з тобою, капітане?
– -- розхвилювався за товариша чарівник.

– -- Розумієш Кароле, я тобі ніколи не розповідав про своє минуле. Я колись вже потрапляв в полон. Коли я ще був юнгою, майже хлопчиком, наш корабель захопили пірати. Всіх, кого вони не вбили, продали в рабство. П’ять років я, прикутий до весел, провів у рабстві. Лише дивом мені вдалось врятуватись. Навіть через стільки років мені сниться обличчя піратського капітана. В нього був розсічений в якомусь бою рот. Губи були розділені шрамом майже посередині, і його зуби, наче ікла стирчали на зовні, а звали його Гарден.

– -- Тобі страшно?

– -- Ні. Бридко. Я не хочу знову відчути себе полоненим.

– -- Розумію. Я тобі обіцяю, що це не надовго.

– -- Я вірю тобі. Тому і погодився співпрацювати.

Карол з вдячністю потис капітану руку.

Піратський корабель наближався. Загарбники стояли вздовж борту зі зброєю напоготові. Тільки но кораблі зблизились борт в борт, на «Севілу» полетіли гаки, що намертво з'єднали судна. На капітанському місткові чарівник і Пек побачили ватажка піратів з вишкіреними як ікла зубами. Вони перезирнулись між собою, зрозумівши один одного, та спромоглись не виказати своїх почуттів. Карол вийшов на перед з піднятими до гори руками.

– -- Вельмишановний капітане… --- звернувся до пірата чарівник.
– -- … ми мирні мандрівники і не хочемо кровопролиття. У нас е трохи золота, можливо ви візьмете його замість наших життів, а нас відпустите.

У відповідь почувся голосний регіт. Пек заскреготав зубами, і мабуть кинувся б у бійку, якби Карол не заступив йому шляху.

– -- Заспокойся, капітане.
– -- ледь чутно прошепотів він йому.

– -- Якби ти знав, як це важко.
– -- так само тихо, відповів Пек.

Сміх на піратському кораблі стих. Натомість почувся голос їхнього капітана.

– -- Нехай всі інші кинуть свою зброю і піднімуть руки. Виконаєте мій наказ, залишитись живими. Та відпустити я вас не можу. Мені потрібні раби, а з того що я бачу, раби з вас вийдуть непогані. Хіба що, оця краля стане мені за коханку, і залишиться зі мною.
– -- тицьнув пальцем в Хету піратський ватажок.

Задзвеніла об палубу кинута зброя.

– -- Ну от і добре.
– -- вишкірив ікла пірат.
– -- Зв’яжіть їх .

Його підлеглі швидко виконали наказ. Головний пірат зайшов на «Севілу». Він пихато походжав вздовж ряду полонених в зад, перед. Потім зупинився навпроти Хети.

– -- Ну щ, красуне, підеш до мене? Чи бажаєш як рабиня вовтузитись у бруді.

– -- У бруді краще, ніж цілувати твою слиняву пику.
– -- грубо відповіла бранка, і з огидою плюнула Гардену проміж очі.

Озвірівши від люті, пірат вдарив Хету в обличчя. Плато хитнувся щоб захистити кохану, та Пек підставив йому ногу, і чоловік впав, чим розсмішив піратів.

– -- Киньте їх в трюм.
– -- вже спокійним голосом наказав Гарден.

Друзі і вся команда «Севіли» були зачинені у трюму.

Пірати з задоволенням потирали руки, прогулюючись по захопленому кораблеві, як по власному судну. Вони раділи тому, що налякали команду так, що та без бою здалась в полон. Їхній ватажок Гарден попивав вино в капітанській каюті захваленого корабля, і прославляв в думках Магру. Таки не даремно він заставив свою нікчемну душу божеству зла. З самого початку, його злодійської кар’єри, він не мав такого успіху в справах, як зараз. Його казна набита золотом. Шайка беззаперечно його слухається. Далмарія переповнена рабами з околишніх остовів, що виконують всю брудну роботу, а він і його люди лише розкошують. Чари темряви дали їм владу над трьома морями що омивали Далмарію.

Спершу бранці через темряву нічого не могли бачити. Та згодом очі призвичаїлись і вони почали розрізняти різні предмети і один одного. Під ногами у Хети завовтузився щур. Жінка з огидою відкинула тварину ногою.

– -- Ну навіщо ти його так?
– -- посміхнувся до неї Карол.
– -- Можливо він буде нашим спільником.

– -- Еге ж. Таких спільників нам і не вистачало.
– -- сумно пожартував Теймур.

– -- Що далі робимо?
– -- звернувся до чарівника Пек.
– -- Ми тебе послухали і здались у полон. Тепер зв’язані і у трюмові. Як ми будемо звільнятись?