Херем
Шрифт:
Вона посміхається мені – втомлено, але затято, цим болісно нагадуючи Агарі, яку я знав.
– Прийми мою допомогу, Малхі, – каже вона, – і ти ніколи не будеш останнім з вищих.
У новому світі не буде місця для рангів… У новому світі ти й Агарі зможете бути разом.
Гірко зітхаю, тамуючи гіркий корч у горлі. Алука багато чого навчилася з часу останньої нашої зустрічі.
– Добре, сестро, давай спробуємо.
Я переступаю тріщину, і Нічна Наречена простягає мені руку з затисненим у ній ножем.
Якусь мить я вагаюсь, і вона зустрічає мій погляд з теплою усмішкою. Щирою, вперше за весь цей час… І тоді я міцно хапаю її за зап'ясток і смикаю до себе. Де вже мені змагатися з демоницею, але раптовість на моєму боці. Притиснувши її до себе, я швидко зриваю з шиї лаванчину «троянду» і щільно притуляю її до потилиці Агарі-Алуки. Ось і побачимо, що то за оберіг… З того, що мені відомо, єдине його призначення – боронити від демонів, і пустельних упирів зокрема. Якщо він не подіє, то все… єдиний шанс буде змарновано.
Але він діє. Не знаю, чи сама собою «троянда пустелі», чи вкладена в неї надія дочки Ейсава, але її сила пропікає потилицю упириці, змушуючи битися в моїх руках, наче рибину, вихоплену з води. Вона ледь не зіштовхує мене до провалля, та я не розмикаю рук, а коли вона нарешті затихає, в руках моїх лишається тільки Агарі. Темною тінню упириця сахається від свого недавнього вбрання.
– Це нічого не змінить! – розгнівано волає вона. – Шеол уже відімкнено, і його не спинити!
Вона каже правду. Поки ми розмовляємо, святилище наповнюється димом і шепотом, і дрож землі обіцяє подальшу руйнацію, яка ще ширше розімкне жерло Мовчазної Ями, випускаючи її мешканців на землю.
Алука, регочучи, схиляється над вчаділим, очевидячки, дитям. І не знаю, що могла б вона зробити, а упириця має свій спосіб дістатися до жертовної крові, але поряд виникають три знайомі постаті. Моя світла трійця! Обдерта, але своєчасна!
– Не підіймай руки твоєї на це дитя! – каже Сенсеной, кладучи долоню на її плече.
– І не роби над ним нічого! – мовить Сеной. хапаючи за лікоть.
– Бо немає твоєї влади над ним! – додає Сенгелаф, беручи за друге плече.
Алука не може й ворухнутися. Трійця давно вже полює за нею і добре вивчила, як давати раду упириці. Вони не змогли би приборкати її, коли б вона далі була в тілі Агарі, але тепер її скуто цілком надійно.
А проте я і далі не знаю, що робити супроти повені, яка прибуває з Шеолу Коли вже трійця не змогла її затримати, то кепські наші справи. Занадто пізно ми втрутилися, аби завадити Беларі, чи вже варто кликати його – Беліар?
Якось я й забув про нього, і цілком даремно. Поки ми вирішуємо, що робити з Алукою, дорадник, який нібито зомлів був від натуги, струшує заціпеніння, робить стрімкий крок і підхоплює Іцху на руки. Ще мить – і ніж торкається горла малого.
– Тобі, Єдиний і Давній, віддаємо шану та покору, віддаємо тінь і подих, віддаємо плоть і кров душі своєї…
Навряд чи дорадник тямить, що відбувається. Ним тепер керує жага Шеолу, і ніхто йому вже не зможе завадити, хіба лише випередити, втамувавши спрагу Мовчазної Ями швидше за нього. В цьому немає жодного сенсу, але дивитись, як син Лавані – моєї Лавані! – гине, наче жертовна худоба, безневинно віддаючи душу Шеолу… Я нічого не встигаю зробити, тільки – безтямно і безглуздо – вихопити свого різака і, перш ніж Беларі завершує молитву, розітнути лезом власну долоню і піднести її над чадним проваллям.
В'язкі чорні краплі сягають хвиль і з тихим сичанням розчиняються в мороці. Я робив це колись у храмі Вакіля, коли сподівався іще почути прихильний присуд Херему. Відгук надійшов відразу ж, а отже, моя кров насправді засвідчує право відповіді.
І Шеол відповідає. Нас знову підкидає над проваллям; Беларі відпускає дитину і падає навколішки, обхопивши долонями голову. Мацаки чорного диму, звиваючись, вислизають з прірви, зміїними язиками торкаються моїх ніг, і мені починає здаватися, що шепіт і стугін укупі з чадом просочуються мені під шкіру. Сеной, Сенсеной та Сенгелаф з жахом спостерігають за поступом Шеолу, і лише Алука сяє переможним усміхом – вона мріяла випустити Шеол, і їй було байдуже, через кого він прийде на землю. І навіть добре, коли через мене… І що ж це я, питається, наробив?
Мені забиває подих, в очах смеркає. Новий світ, без рангів… Та який там новий світ! Шеол зруйнує його до бісової трясці – бо просто не вміє нічого іншого, – повертаючи всесвіт до того безладу, з якого він починався…
І втіленням його стане нещадний Ель Ехар, – казав Иоханана, – Чужий Бог.
Ель Ехар? Я?
Глянувши на трійцю, читаю приречене розуміння в їхніх очах. І навіть Агарі, яка нічого не розуміє, але зрозуміє згодом, – теж дивиться на мене з жахом. Агарі, котру я обіцяв берегти від лиха… Ну ні.
Коли Шеол прийняв мою кров, то нехай тепер бере й решту. Нехай лусне, нехай вдавиться цією жертвою!
Це просто. Всього один крок. І завіси диму змикаються над головою, поглинаючи останній відблиск світла.
…вітер його – батіг, земля його – гній, вогонь його – жала, вода його – кров…
…гнівом скривджених кличуть його і болем страдників… всяк бере з нього в борг, повертаючи з надлишком…
…в ньому витоки болі та розпачу, в ньому зріє супротив і прагнення…
…в ньому – все, що лякає і зваблює…
…в ньому – все…
ТИ ЧУЄШ МЕНЕ, СИНУ?
…його двері – у кожному…
ХИМЕРНУ Ж ТИ ВИБРАВ СОБІ СМЕРТЬ
…серці…
було б з чого вибирати, тату
ТИ ВИБРАВ. НЕ Я
бодай би щось – я, а не ти
ТАКТОВІ ПОТРІБЕН БУВ ВИБІР?
ти знаєш, раб може стати володарем, повія – царицею, вони можуть змінитись, ми – не можемо
МИ ЗМІНЮЄМОСЬ РАЗОМ ЗІ СВІТОМ