Казка про Оха-чародія, Украинка Леся

Казка про Оха-чародія

6.25 + -

рейтинг книги

Шрифт:

Казка про Оха-чародія

В тридев'ятім славнім царстві, Де колись був Цар-Горох, Є тепер на господарстві Мудрий пан, вельможний Ох. Сам той Ох на корх [1] заввишки, А на сажень [2] борода, Знає край і вздовж і вширшки, І кому яка біда. Чи хто правий, чи неправий, Чи хто прийде сам, чи вдвох, - Всіх приймав пан ласкавий, Тільки треба мовить "Ох".

На зеленому горбочку Спершу він людей приймав, Потім сів у холодочку, Звідти голос подавав. А як зранку то й до ранку Стали люди обридать, Ох зробив собі землянку, Оха більше не видать. Але хто те місце знає, Де трухлявий [3] пень і мох, Той приходить і волає [4] , Або й тихо каже "Ох!" Хоч би навіть ненароком Теє "ох!" промовив ти, Знай, що вилізе те боком, - Вороття вже не знайти! Бо затягне з головою Трясовиця мохова І з душею, ще живою, Під землею похова. Під землею ж там - палати" Де вельможний Ох сидить, Гарні, пишнії кімнати, Срібло-злото скрізь ряхтить [5] ; Дорогії самоцвіти, Наче зорі, миготять, Скрізь заморські дивні квіти; По клітках пташки сидять; Золотії грають рибки В кришталевих скриньочках; І ведмеді ходять дибки В рукавичках, жупанках.

Враз тебе там обморочать Блиск і пахощі міцні, І папуги заторочать Приказки якісь дивні. І безглузді очі втупить В тебе рибка, мов чига... [6] Тут ведмедів гурт обступить, Кожен лапу простяга, - Той бере тебе за руку, Той торкає за плече; Боронь Боже ворухнутись! Кров одразу потече. Бо крізь білі рукавички Враз проб'ються пазурі Гачкуваті, мов гаплички [7] , - Так і в'ються, мов щурі. Тож, коли вже раз попався, - Наче в пастку бідна милі, - То сиди, мов прикувався, Не рушай, мовчи та диш! Вийде Ох: "Вітай в гостині! Чи волієш нам служить? Чи волієш, може, ниві Головою наложить?" Скажеш: "Я служить не згоден", Зараз цок тебе в лобок, Якщо ти носить не годен Рукавички й жупанок. Охань на службу - подарують Рукавички й жупанець, Привітають, пошанують, - Тільки ж там тобі й кінець! Вічно будеш пробувати У підземному дворі, Більш тобі вже не видати Ані сонця, ні зорі. Де поткнешся - всюди брами, Під замком та під ключем... Десь далеко хтось часами Озивається плачем. Спів на плач відповідає, Плач на спів, так без кінця... Кажуть, бранка там ридає, Жде юнака-молодця; Коло неї там Жар-птиця Співом душу потіша, Та сумна міцна темниця, Смутна в дівчини душа.

Якби хтів їй волю дати Хто з хоробрих юнаків, Мусить перше розрубати Сімдесят ще й сім замків... Вже вам казка обридає? Що ж! хто має "кладенець" [8] , Хай замки ті розрубає, - Буде казочці кінець!

корх– стара міра довжини завширшки як долоня або чотири пальці;

сажень– міра довжини приблизно сім стіп;

трухлявий– порохнявий;

волає– кличе;

ряхтить– мерехтить, блищить;

чигати– підстерігати;

гапличок– защіпка;

кладенець– чарівний меч.