Чтение онлайн

До суду божого страшного!

А панство буде колихать,

Храми, палати муровать,

Любить царя свого п'яного,

Та візантійство прославлять,

Та й більше, бачиться, нічого.

1858, 22 ноября, [С.-Петербург]

ПОДРАЖАНІЄ 11 ПСАЛМУ

Мій боже милий, як то мало

Святих людей на світі стало.

Один на другого кують

Кайдани в серці. А словами,

Медоточивими устами

Цілуються і часу ждуть,

Чи швидко брата в домовині

З гостей на цвинтар понесуть?

А ти, о господи єдиний,

Скуєш лукавії уста,

Язик отой велеречивий,

Мовлявший: «Ми не суєта!

І возвеличимо на диво

І розум наш, і наш язик…

Та й де той пан, що нам закаже

І думать так, і говорить?»

«Воскресну я!
– той пан вам скаже.

Воскресну нині! Ради їх,

Людей закованих моїх,

Убогих, нищих… Возвеличу

Малих отих рабів німих!

Я на сторожі коло їх

Поставлю слово. І пониче,

Неначе стоптана трава,

І думка ваша, і слова».

Неначе срібло куте, бите

І семикрати перелите

Огнем в горнилі,- словеса

Твої, о, господи, такії.

Розкинь же їх, твої святиє,

По всій землі. І чудесам

Твоїм увірують на світі

Твої малі убогі діти!

1859, 15 февраля, С.-Петербург]

МАРКУ ВОВЧКУ

На пам'ять 24 генваря 1859

Недавно я поза Уралом

Блукав і господа благав,

Щоб наша правда не пропала,

Щоб наше слово не вмирало;

І виблагав. Господь послав

Тебе нам, кроткого пророка

І обличителя жестоких

Людей неситих. Світе мій!

Моя ти зоренько святая!

Моя ти сило молодая!

Світи на мене, і огрій,

І оживи моє побите

Убоге серце, неукрите,

Голоднеє. І оживу,

І думу вольную на волю

Із домовини воззову.

І думу вольную… О, доле!

Пророче наш! Моя ти доне!

Твоєю думу назову.

1859, февраля 17, СПб

ІСАІЯ.

ГЛАВА 35 (ПОДРАЖАНІЄ)

Радуйся, ниво неполитая!

Радуйся, земле, не повитая

Квітчастим злаком! Розпустись,

Рожевим крином процвіти!

І процвітеш, позеленієш,

Мов Іорданові святиє

Луги зелені, береги! І честь

Кармілова, і слава

Ліванова, а не лукава,

Тебе укриє дорогим,

Золототканим, хитрошитим,

Добром та волею підбитим,

Святим омофором своїм.

І люде темнії, незрячі,

Дива господнії побачать.

І спочинуть невольничі

Утомлені руки,

І коліна одпочинуть,

Кайданами куті!

Радуйтеся, вбогодухі,

Не лякайтесь дива,

Се бог судить, визволяє

Долготерпеливих Вас, убогих.

І воздає Злодіям за злая!

Тойді, як, господи, святая

На землю правда прилетить

Хоч на годиночку спочить,

Незрячі прозрять, а кривиє,

Мов сарна з гаю, помайнують.

Німим отверзуться уста;

Прорветься слово, як вода,

І дебрь-пустиня неполита,

Зцілющою водою вмита,

Прокинеться; і потечуть

Веселі ріки, а озера

Кругом гаями поростуть,

Веселим птаством оживуть.

Оживуть степи, озера,

І не верствовії,

А вольнії, широкії

Скрізь шляхи святії

Простеляться; і не найдуть

Шляхів тих владики,