Кобзар
Шрифт:
Марку Вовчку
Ісаія. Глава 35 (Подражаніє)
N. N. (“Така, як ти, колись лілея…”)
“Ой, на горі роман цвіте…”
“Ой, маю, маю я оченята…”
Сестрі
“Колись дурною головою…”
“Во Іудеї во дні они…”
Марія (Поема)
Подражаніє Едуарду Сові
Подражаніє Ієзекіїлю (Глава 19)
Осії. Глава XIV (Подражаніє)
“Дівча любе, чорнобриве…”
“Ой, діброво - темний гаю!..”
Подражаніє сербському
Молитва
“Колись-то ще, во время оно…”
“Тим неситим очам…”
Плач Ярославни
“З передсвіта до вечора…”
“Умре муж велій в власяниці”
Гімн черничий
“Над Дніпровою сагою…”
“Росли укупочці, зросли…”
“Світе ясний! Світе тихий!”
Ликері (“Моя ти любо! Мій ти друже!”)
“Барвінок цвів і зеленів…”
“І Архімед, і Галілей…”
Л. (“Поставлю хату і кімнату…”)
“Не нарікаю я на бога…”
Саул
“Минули літа молодії…”
“Титарівна-Немирівна…”
“Хоча лежачого й не б'ють”
“І тут, і всюди - скрізь погано”
“О, люди! люди небораки!”
“Якби з ким сісти хліба з'їсти…”
“І день іде, і ніч іде”
“Тече вода з-під явора…”
“Якось-то йдучи уночі…”
“Бували войни й військовії свари…”
Н. Т. (“Великомученице кумо!”)
“Зійшлись, побрались, поєднались…”
“Кума моя і я…”
“Чи не покинуть нам небого…“
“За що ми любимо Богдана…“
“Якби-то ти, Богдане п'яний…“
ІНШІ РЕДАКЦІЇ
Москалева криниця (перша редакція)
Тарасова ніч (друга редакція)
Гамалія (друга редакція)
“Лічу в неволі дні і ночі…” (друга редакція)
DUBIA (авторство не доведене)
“Нудно мені, тяжко - що маю робити?..”
“Не журюсь я, а не спиться…”
“Вип'єш перву - стрепенешся…”
ПРИЧИННА
Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.
І блідий місяць на ту пору
Із хмари де-де виглядав,
Неначе човен в синім морі,
То виринав, то потопав.
Ще треті півні не співали,
Ніхто нігде не гомонів,
Сичі в гаю перекликались,
Та ясен раз у раз скрипів.
В таку добу під горою,
Біля того гаю,
Що чорніє над водою,
Щось біле блукає.
Може, вийшла русалонька
Матері шукати,
А може, жде козаченька,
Щоб залоскотати.
Не русалонька блукає -
То дівчина ходить,
Й сама не зна (бо причинна),
Що такеє робить.
Так ворожка поробила,
Щоб меньше скучала,
Щоб, бач, ходя опівночі,
Спала й виглядала
Козаченька молодого,
Що торік покинув.
Обіщався вернутися,
Та, мабуть, і згинув!
Не китайкою покрились
Козацькії очі,
Не вимили біле личко
Слізоньки дівочі:
Орел вийняв карі очі
На чужому полі,
Біле тіло вовки з'їли, -
Така його доля.
Дарма щоніч дівчинонька
Його виглядає.
Не вернеться чорнобривий
Та й не привітає,
Не розплете довгу косу,
Хустку не зав'яже,
Не на ліжко - в домовину
Сиротою ляже!
Така її доля… О боже мій милий!
За що ж ти караєш її, молоду?
За те, що так щиро вона полюбила
Козацькії очі?.. Прости сироту!
Кого ж їй любити? Ні батька, ні неньки,
Одна, як та пташка в далекім краю.
Пошли ж ти їй долю, - вона молоденька,
Бо люде чужії її засміють.
Чи винна голубка, що голуба любить?
Чи винен той голуб, що сокіл убив?
Сумує, воркує, білим світом нудить,
Літає, шукає, дума - заблудив.
Щаслива голубка: високо літає,
Полине до бога - милого питать.
Кого ж сиротина, кого запитає,
І хто їй розкаже, і хто теє знає,
Де милий ночує: чи в темному гаю,
Чи в бистрім Дунаю коня напова,
Чи, може, з другою, другую кохає,
Її, чорнобриву, уже забува?
Якби-то далися орлинії крила,
За синім би морем милого знайшла;
Живого б любила, другу б задушила,