Чтение онлайн

[1841, С.-Петербург]

МАР'ЯНА-ЧЕРНИЦЯ

Оксані К…ко

На пам'ять того, що давно минуло

I

Вітер в гаї нагинає

Лозу і тополю,

Лама дуба, котить полем

Перекотиполе.

Так і доля: того лама,

Того нагинає;

Мене котить, а де спинить,

І сама не знає -

У якому краю мене заховають,

Де я прихилюся, навіки засну.

Коли нема щастя, нема талану,

Нема кого й кинуть, ніхто не згадає,

Не скаже хоть на сміх: «Нехай спочиває;

Тілько його й долі, що рано заснув».

Чи правда, Оксано? чужа чорнобрива!

І ти не згадаєш того сироту,

Що в сірій свитині, бувало, щасливий,

Як побачить диво - твою красоту.

Кого ти без мови, без слова навчила

Очима, душею, серцем розмовлять.

З ким ти усміхалась, плакала, журилась,

Кому ти любила Петруся співать.

І ти не згадаєш. Оксано! Оксано!

А я й досі плачу, і досі журюсь,

Виливаю сльози на мою Мар'яну,

На тебе дивлюся, за тебе молюсь.

Згадай же, Оксано, чужа чорнобрива,

І сестру Мар'яну рястом уквітчай,

Часом на Петруся усміхнись, щаслива,

І, хоч так як жарти, колишнє згадай.

Санкт-Петербург, ноября 22, 1841 року

У неділю на вигоні

Дівчата гуляли,

Жартували з парубками,

Деякі співали -

Про досвітки-вечірниці

Та як била мати,

Щоб з козаком не стояла.

Звичайне, дівчата…

То про своє все й співають,

Яка про що знає…

Аж ось з хлопцем старий кобзар

В село шкандибає.

В руках чоботи, на плечах

Латана торбина

У старого; а дитина!

Сердешна дитина!

Обідране; ледви-ледви

Несе ноженята…

(Достеменний син Катрусі).

Дивляться дівчата…

«Кобзар іде! Кобзар іде!»

Та всі, якомога,

Хлопців кинули, побігли

Зустрічать сліпого!

«Діду, серце, голубчику,

Заграй яку-небудь.

Я шага дам».- «Я - черешень».

«Всього, чого треба,

Всього дамо… одпочинеш,

А ми потанцюєм…

Заграй же нам яку-небудь».

«Чую, любі, чую…

Спасибі вам, мої квіти,

За слово ласкаве.

Заграв би вам, та, бачите,

Справи нема… справи.

Учора був на базарі,

Кобза зопсувалась…

Розбилася…» - «А струни є?»

«Тілько три осталось».

«Та хоч на трьох яку-небудь».

«На трьох… Ох, дівчата!

І на одній колись-то грав,

Та ба, вже не грати…

Постривайте, мої любі,

Трошки одпочину.

Сядьмо, хлопче». Посідали.

Розв'язав торбину,

Вийняв кобзу, разів зо два

Ударив по рваних.

«Що б вам заграть? постривайте.

Черницю Мар'яну

Чи чували?» -

«Ні, не чули».

«Слухайте ж, дівчата,

Та кайтеся… Давно колись

Була собі мати,

Був і батько, та не стало;

Осталась вдовою,

Та й не молодою,

І з волами,

І з возами,

Й малою дочкою.

Росла дочка Мар'яна,

А виросла, як панна,

Кароока І висока,

Хоч за пана гетьмана.

Стала мати гадати

Та за пана єднати.

А Мар'яна

Не до пана

Виходила гуляти,

Не до пана старого,

Усатого, товстого,

А з Петрусем

В гаю, в лузі

Що вечора святого -

Розмовляла,