Чтение онлайн

Моя Україно,

За що тебе сплюндровано,

За що, мамо, гинеш?

Чи ти рано до схід сонця

Богу не молилась,

Чи ти діточок непевних

Звичаю не вчила?

«Молилася, турбувалась,

День і ніч не спала,

Малих діток доглядала,

Звичаю навчала.

Виростали мої квіти,

Мої добрі діти,

Панувала і я колись

На широкім світі,

Панувала… Ой, Богдане!

Нерозумний сину!

Подивись тепер на матір,

На свою Вкраїну,

Що, колишучи, співала

Про свою недолю,

Що, співаючи, ридала,

Виглядала волю.

Ой, Богдане, Богданочку,

Якби була знала,

У колисці б задушила,

Під серцем приспала.

Степи мої запродані

Жидові, німоті,

Сини мої на чужині,

На чужій роботі.

Дніпро, брат мій, висихає,

Мене покидає,

І могили мої милі

Москаль розриває…

Нехай риє, розкопує,

Не своє шукає,

А тим часом перевертні

Нехай підростають

Та поможуть москалеві

Господарювати,

Та з матері полатану

Сорочку знімати.

Помагайте, недолюдки,

Матір катувати».

Начетверо розкопана,

Розрита могила.

Чого вони там шукали?

Що там схоронили

Старі батьки? Ех, якби-то,

Якби-то найшли те, що там схоронили,

Не плакали б діти, мати не журилась.

9 октября 1843, Березань

* * *

Чигрине, Чигрине,

Все на світі гине,

І святая твоя слава,

Як пилина, лине

За вітрами холодними,

В хмарі пропадає.

Над землею летять літа,

Дніпро висихає,

Розсипаються могили,

Високі могили -

Твоя слава… і про тебе,

Старче малосилий,

Ніхто й слова не промовить,

Ніхто й не покаже,

Де ти стояв? чого стояв?

І на сміх не скаже!!

За що ж боролись ми з ляхами?

За що ж ми різались з ордами?

За що скородили списами

Московські ребра??.. засівали,

І рудою поливали…

І шаблями скородили.

Що ж на ниві уродилось??!!

Уродила рута… рута…

Волі нашої отрута.

А я, юродивий, на твоїх руїнах

Марно сльози трачу; заснула Вкраїна,

Бур'яном укрилась, цвіллю зацвіла,

В калюжі, в болоті серце прогноїла

І в дупло холодне гадюк напустила,

А дітям надію в степу оддала.

А надію…

Вітер по полю розвіяв,

Хвиля морем рознесла.

Нехай же вітер все розносить

На неокраєнім крилі.

Нехай же серце плаче, просить

Святої правди на землі.

Чигрине, Чигрине,

Мій друже єдиний,

Проспав єси степи, ліси

І всю Україну.

Спи ж, повитий жидовою,

Поки сонце встане,

Поки тії недолітки

Підростуть, гетьмани.

Помолившись, і я б заснув…

Так думи прокляті

Рвуться душу запалити,

Серце розірвати.

Не рвіть, думи, не паліте!

Може, верну знову

Мою правду безталанну,

Моє тихе слово.

Може, викую я з його

До старого плуга

Новин леміш і чересло.

І в тяжкі упруги…

Може, зорю переліг той,

А на перелозі…

Я посію мої сльози,

Мої щирі сльози.

Може, зійдуть і виростуть

Ножі обоюдні,

Розпанахають погане,

Гниле серце, трудне,

І вицідять сукровату,