Чтение онлайн

З державного бюджету не фінансується народна освіта, тому в країні суцільна неписьменність.

Збройні сили Московії складаються з придворної ґвардії диктатора-тсара т.зв. стрєльци та волонтерів з числа аристократів-землевласників, т.зв. дворян.

Після Великої Конотопської битви внаслідок нищівного розгрому дворянське ополченіє, як рід збройних сил, перестало існувати. Збройні сили Московії почали формуватись з німецьких найманців, т.зв. рейтарські полки, що утримувались за рахунок державного бюджету.

Найбільш ефективними службами в Московії є податкова інспекція та таємна політична поліція.

Крим. Режим - автократичний. Перебуває в політичних зв’язках з Турецькою імперією на основі васальної залежности та обмеженого суверенітету.

В геополітичному сенсі, як сателіт Туреччини, йде у руслі її зовнішньої політики. Проте Крим мав право укладати військово-політичні союзи зі своїми сусідами (Україна, Північний Кавказ), виходячи зі своїх державних інтересів.

Влада в Криму зосереджена в руках спадкового (в XVІІ ст. династія Гиреїв) військово-політичного диктатора, т.зв. хана. Інших трьох гілок влади майже не існує.

Збройні сили Кримської держави формуються на професійній основі, але утримуються не з державного бюджету (за винятком ханської ґвардії - нукерів), а за рахунок військової здобичі. Армія Кримської держави відзначалась високою боєздатністю, залізною дисципліною та ориґінальними тактичними розробками. Польовий статут кримсько-татарської армії передбачав мінімум фортифікацій при мобільних переходах від атаки до відступу і навпаки, т.зв. наскік.

Економіку Криму поряд зі скотарством і частково землеробством значною мірою визначала торгівля рабами. Але рабів кримські татари набирали не зі своїх співгромадян, а з військовополонених та громадян тимчасово окупованих областей країн, з якими Крим перебував у стані війни.

На відміну від Польщі та Московії рабство у Криму носило гуманні форми: рабів не змушували до тяжкої праці, здебільшого продавали в цивілізовану Туреччину, а з більшою охотою дозволяли багатим родичам щойно полонених вояків викуповувати їх назад.

Україна, вступивши у стан війни з сусідньою Московією, оголосила в країні мобілізацію і уклала військові союзи з Польщею та Кримом. Президент м-р Виговскі, який мав військове звання тризіркового генерала ще з часів україно-польської війни, перебрав на себе управління всіма збройними силами України та союзників: козацькі полки, польську дивізію генерала Ендрю Висоцкі та кінний корпус татарської армії під орудою самого диктатора Могамет-Гірея.

Ваш кореспондент перебував як у обложеному аґресором Конотопі, так і під час апогею Великої Конотопської битви червнем 1659 року. То що я мушу казати?

Я бачив, як московські дворяни і стрільці йшли на приступ чужого для них міста Конотопа, і як десниця Всевишнього карала їх тут же, на валах українського міста, - вони лягали від козацьких куль, як трава на землю від гострої коси. Ось бородатий сержант московського стрілецтва в червоному мундирі з екзотичною сокирою на довгому топорищі, що робить його безпрограшною мішенню для українських мушкетерів, робить чергову спробу організувати атаку московитів. Він нещадно лупцює буком своїх солдатів, які поволі відступають від конотопських стін, змушує їх йти на приступ, показує у бік валів. Та він усім вже набрид, цей сержант! Недовго вже йому залишалось, ось він на прицілі козацького мушкета, ось мушкетер спускає гачок: ба-бах!

… Як журналіст, шановні читачі, згідно з міжнародною конвенцією, я не мав права брати в руки зброю, але… стрілецький сержант лежить мертвий біля стін Конотопу…

Я був біля президента в генеральському строї м-ра Виговскі в час найбільшої напруги Великої Конотопської битви.

Московська кіннота хвиля за хвилею накочувалась на позиції українських частин і з такою ж періодичністю відкочувалась, споловинена влучними пострілами несхибних мушкетерів.

Я бачив, шановні читачі, як припиняли своє існування збройні сили Московської держави. Тепер Москва ставала легкою здобиччю для того, хто хотів би пімститись цьому аґресору за тривалі кривди. З такими міркуваннями я звернувся до президента Виговскі, який був у мілітарному строї, а це на той час (XVІІ ст.) - позолочена кіраса, золотий шолом з пір’їною та шкіряний пояс, за яким було засунуто відзнаку вищої військової та політичної влади в Україні, т.зв. булава (золота куля, трішки більша за більярдну, настромлена на рукоять, щедро обсипана коштовним камінням):

–  Містер президент, московську армію розбито (а це було вже червнем 29-го), ця держава вже залишилась без своїх збройних сил, чи не вважаєте Ви, що це є нагода вкупі з союзниками покласти край існуванню Московської держави, яка є перманентним джерелом дестабілізації та загрози безпеки у східноевропейському регіоні?

–  Коби Бог поміг сю баталію довести до вікторії, а потім видко буде, жеби розбити супостата на сім полі, а ще ж є клята опозиція - і в полках, і на Запорожжу, ось чим болить моя голівонька, любомудре письменний, - відповів мені дещо заплутано містер Виговскі, але я не полишив надії донести до президента-гетьмана свої стратегічні концепції.

–  Містер президент, поки наші мушкетери винищують рештки московської дворянської кінноти, послухайте диспозицію, яку я уклав смиренно у нікчемній своїй уяві, але яко патріот і громадянин цієї держави, не можу мовчати.

–  Ходімо, дяку, до мене в шатро, перекусимо ковбасою з часником та гарячим кулешем, бо я не їв уже чи не два дні, та й почастуємося чим Бог послав, - просто, майже як рівний рівному, запропонував мені генерал-президент м-р Виговскі.

На конях у супроводі кінних же секюріті, т.зв. сердюків, ми поїхали до ставки верховного головнокомандувача українських та союзницьких сил. Сіли в наметі до столу. Випили, бо ж християне, а не мусульмане, заїли ковбасою зі свинини, бо ж українці, а не іудеї, почали їсти зупу з телячих тельбухів, бо ж солдати, а не буддисти…

–  Містер президент, зараз найсприятливіший момент для створення широкої антимосковської коаліції - треба укласти негайно Антицарський блок народів, закликати турецького імператора, шведського конунга, польського круля, хана Криму, господаря Молдови, виписати у північнокавказьких баронів Дику дивізію, а від прибалтійських президентів заанґажувати латвійських стрільців, укласти договір про дружбу та добросусідство з Московією, а наступного дня усією потугою вдарити на Москву. З ними інакше не можна! А ще треба негайно встановити зв’язки з сибірськими ханами, казанськими та астраханськими підпільниками, новгородськими сепаратистами, бійцями Опору на Дону, невдоволеними козаками на річці Яїк та командуванням збройних сил середньоазійських еміратів Хорезму та Бухари. І разом - на Москву!

–  І що з того буде, вчений вельми чоловіче?
– якось без ентузіазму спитав мене містер президент.

–  А те, що Українська Держава постане у незалежній іпостасі не 24 серпня 1991-го року, а 30 червня 1659-го!

–  Це ж завтра?!
– вигукнув м-р Виговскі.

–  Атож, містер гетьман, завтра ви зберете Всенародний конґрес українського народу і проголосите незалежну соборну суверенну Українську Державу!

–  І що буде?
– перестав жувати гамбургер гетьман-генерал.

–  Не знаю, що буде, - чесно відповів я, - але не буде Малоросійської губернії, не буде зруйновано Запорізької Січі, не буде Московського патріархату православної церкви, не буде спалено Батурин, не буде малоросійського нарєчія, не буде Російської імперії, не буде Першої світової війни, не буде Лютневої революції, не буде Жовтневого путчу, не буде громадянської війни, не буде колгоспів, не буде голодомору 30-х, не буде масакри теж 30-х, не буде Другої світової війни, не буде голодомору 40-х, не буде геноциду проти наших нинішніх союзників - кримських татар, не буде атомної бомби, не буде блоку НАТО, не буде Третьої світової війни…