Чтение онлайн

Тим часом працівники державної безпеки знайшли в архівах справу Пабло Аренсібії, колишнього мафіозо, якого розшукувало революційне правосуддя за кількома звинуваченнями.

Капітан Велосо виліз з машини. На узбіччі автостради Віа Бланка зупинилися ще чотири машини — три «пантери» і міжміський автобус з табличкою «Ольгін».

Капітан відібрав дев'ятьох солдатів і наказав їм пересісти до автобуса.

— Ти залишишся на командному пункті, — звернувся Велосо до лейтенанта, — і зв'яжешся з Фуллєдою. Передай йому — за 5 хвилин можна пускати дим. А ось і люди Кармони…

Із першої патрульної машини вийшов капітан Кармона.

— Ви залишитеся тут, — сказав йому Велосо, — а ми поїдемо далі. Через десять хвилин після появи диму починайте діяти.

Людей слід розставити підковою, кінці якої впиралися б у пляж, а в центрі мусять бути і міст, і оглядовий майданчик біля кафетерію. Зрозуміло?

— Так. Коли починати стискувати коло?

— Одразу, як тільки розмістиш людей підковою. Коли твої люди підійдуть до моїх, забери половину і рухайся далі, доки не дійдеш до мене. Ясно?

— Ясно.

— «Сокіл» сповістив, що контрреволюціонери ховаються в печері, вони озброєні, — вів далі Велосо. — Хочу тебе попередити — це небезпечні злочинці. Нам дещо відомо про них. Серед контрреволюціонерів е Пабло Аренсібія, він убив одного нашого бійця, коли викрадав катер, щоб утекти з Куби в 1960 році. Другий — Ромуальдо Мартінес Крус, на прізвисько Кіт. Втік із в'язниці. Крім того, наші люди інформували мене, що в будинку в Бока Сієга знайшли важкопораненого водія молоковоза. Уявляєш, що це за люди? Вони, безсумнівно, чинитимуть опір. Я їду міжміським.

Бланко сів у вантажну машину. Автобус із командою Велосо м'яко рушив з місця. На відстані ста метрів за ним ішли «пантери». Кармона зі своїми людьми залишився. Вони чекали. Десь за чотири кілометри звідси — Бакунаягуа.

Міжміський автобус з табличкою «Ольгін» зупинився біля майданчика перед кафетерієм. Велосо з дев'ятьма співробітниками державної безпеки піднялися крутими кам'яними сходами до кафетерію. Велосо став біля дверей, інші розсіялися по майданчику.

«Хто з цих людей Аренсібія? — подумав Велосо. — Я бачив фотографію лише Ромуальдо Мартінеса. Треба знайти його. Капітан окинув поглядом присутніх.

Впізнати Ромуальдо було неважко. Він стояв неподалік і показував щось вдалечині чотирьом невідомим чоловікам.

Велосо глянув, куди показував Ромуальдо. Над Гаваною здійнявся вгору широкий стовп чорного диму. Велосо підійшов до гурту, де стояв Ромуальдо, витяг пачку цигарок і ніби ненароком впустив одну на землю. Нахилився підняти її, а потім відійшов до оглядової тераси. Він був певен, що співробітники помітили його знак і взяли під нагляд чужинців.

Люди жваво обговорювали побачене. Деякі навіть вийшли з кафетерію.

«Пильність і ще раз пильність, — промайнула думка у капітана. — Ось-ось вони кинуться до печери. Тоді й нам слід розпочати останній етап операції».

Печера, схована від стороннього ока кущами і невеличкими деревцями, виходила до моря. До води лишалося метрів двісті кам'янистого берега.

У цю печеру Ромуальдо привів своїх людей. Печера була досить зручна — широка, метрів сім углиб, а висока стеля дозволяла стати на повний зріст. Вона вже не вперше правила за сховище.

Кіт з Ромуальдо при світлі ліхтаря відшукали в глибині печери купу каміння і почали розгрібати її.

— Хрипуне, Порруа, Аренсібія! Ідіть-но сюди. Ось вам «цяцьки», — сказав Кіт, вказуючи на маленький арсенал, що був схований під камінням.

— Нехай-но побачать мене «джонні» з цією «залізякою», — сказав Освальдо, беручи пістолет 45-го калібру.

Усі кинулися розбирати зброю. Аренсібія з-поза плечей інших вихопив автомат, відійшов убік і почав переодягатися в цивільний одяг, принесений з машини.

Вільям Лейва, вже переодягнений, сидів при вході до печери і розглядав свій браунінг.

Кіт, як і Хрипун, вибрав собі автомат. Тіто Гаванець тримав великокаліберний пістолет. У механіка теж був пістолет. Більш «тяжка» зброя дісталася начальству. Даніель тримав пістолет середнього калібру.

Брати Порруа, звиклі до зброї ще з часів Ескамбрає, озброїлися кольтами і кількома осколковими американськими гранатами. Крім того, Хуліо взяв гвинтівку «гранд», а Маріо — браунінг.

В печері панувало пожвавлення, розмовляли голосно, збуджено в передчутті бою.

— Вам також сподобався «гранатомет», друзяко? — запитав Освальдо механіка, побачивши в його руках пістолет.

— Непогана «цяцька». Добре потанцює той, хто стане мені на перешкоді!

— Погляньте сюди, містере, — звернувся до Данієля Хуаніто Джонні, який стояв посеред печери, злегка розставивши ноги і пригнувшись. Він удавав, ніби готується до стрільби: примружені очі, руки стисли автомат, з правого боку на поясі — кольт, зліва — довгий ніж, декілька гранат. Обличчю Хуаніто намагався надати звірячого виразу.

— Ви озброєні сильніше за танк, — сказав Даніель, а сам подумав: «Гріш ціна таким».

Збудження, викликане роздачею зброї, минуло, коли до печери вдерся Вільям Лейва:

— Пабло! Пабло! Там солдати! Вони десь за двісті метрів звідси! Солдати!

— Що?! — скрикнув Аренсібія і рвучко підвівся. Він кинувся до виходу, визирнув. Усі завмерли.

Аренсібія повернувся. Злість і страх спотворили його обличчя.

— Їх п'ятеро чи шестеро. Вони вже на узбережжі.

— Як же це сталося? — голосно і з неприхованим відчаєм запитав Освальдо.