Чтение онлайн

В повісті багато пригод, складних інтриг — саме гостросюжетна розповідь постійно тримає читача в напрузі, викликає захоплення позитивними героями і відразу, ненависть до представників ворожого табору.

В образах Марка Завірюхи і Люди Ананьєвої письменникові вдалося втілити кращі риси радянської молоді. А втім, це не взірцеві герої, вони далекі від плакатної правильності. Це живі люди зі своїми сильними і слабкими рисами характеру. Єднає їх наймогутніше громадянське почуття — любов до Батьківщини, любов, сильніша від страху смерті.

До речі, у «Лебединому острові» та в «Юнзі з «Колумба» Люда Ананьєва залишається живою — її встигли визволити з полону радянські водолази. Проте автор книжкове видання повісті закінчує тим, що дівчина гине.

Довоєнна літературна критика часом закидала письменникові, ніби він згустив чорні фарби: мовляв, Люду полюбили читачі, і чи не ліпше було б, якби вона лишилася жити, а юний читач після всіх тривог тішився щасливим порятунком своїх улюблених героїв. Проте письменник ясно усвідомлював жорстокість боротьби з ворогом, і тут було, справді, не до щасливих розв'язок.

Люда загинула не скорившись, але її справу підхопили тисячі юнаків і дівчат, які через кілька років поруч із дорослими виступили проти німецько-фашистських загарбників.

Як письменник-реаліст, Микола Трублаїні передчував невмолиму грізність подій, що насувалися на нашу країну. В творі «Рибалка з «Альбатроса», написаному в 1938 році, він показує боротьбу за Вітчизну не на життя, а на смерть. Нерівний бій радянських рибалок із ворожими військовими кораблями закінчується трагічно, але в ньому виявляється стійкість, мужність і самовідданість радянських патріотів. Письменник настільки прозірливо передбачив події, що коли під час справжньої війни він трохи скоротив оповідання і дав йому назву «Життя за Батьківщину», то всіма воно було сприйняте як написане по свіжих слідах червневих подій 1941 року.

Та навіть печальний прикінцевий наголос, який поставив Микола Трублаїні й у «Рибалці з «Альбатроса» й у «Шхуні «Колумб», не розвіяв романтичного ореола, яким оповито ці твори. Тут і світлі мрії юних героїв, і перші юнацькі почуття, і велична, бурхлива морська стихія. Немов ясним світлом опромінено розповідь про радянську молодь передвоєнних років.

Поет Ігор Муратов писав у вірші, присвяченому Миколі Трублаїні:

І нехай герої Миколи Трублаїні не так часто ставали під справжні вітрила (живуть-бо вони в час іншої, потужнішої техніки), але цей романтичний образ незримо присутній у «Шхуні «Колумб» та й у всіх творах про Далеку Північ. Цей поетичний символ гордих вітрил будив світлі поривання до чистих людських стосунків, підтримував незламність у борні з явним і прихованим ворогом.

Справді, тисячі юних громадян виховувалися на творах відомого українського письменника. Недаремно його ім'я стоїть поряд з іменем російського побратима — Аркадія Гайдара.

Востаннє вони побачилися, коли вже почалася війна. На прощання А. Гайдар мовив: «Ну, що ж! Ви виховали «арктиків», а я тимурівців, але тепер вони злилися в єдиний фронт».

Передчуттям грізної воєнної днини пройнятий і роман «Глибинний шлях», перша частина якого друкувалася на початку 1941 року в «Літературному журналі». Повністю твір було видано лише по війні. Ще 1939 року в журналі «Знання та праця» публікувалася науково-фантастична повість Миколи Трублаїні «56-та паралель». Повість ця не задовольнила автора, і він докорінно переробив її, створивши роман «Глибинний шлях».

В основі сюжетних перипетій — події довкола висунутої учнем 8-го класу Стародніпровської школи Тарасом Чутем ідеї про побудову прямого тунелю у вигляді хорди між Москвою і Владивостоком. Цим Глибинним шляхом із величезною швидкістю могли б рухатися поїзди. Ідея, звісно, фантастична, але письменник доводить, що фантазія — джерело найбільших і найнесподіваніших відкриттів. Ідеєю підлітка зацікавлюються вчені, знаходять її конструктивне втілення. І такий тунель побудовано.

Як завжди, Микола Трублаїні, ведучи чітку сюжетну лінію, вплітає в неї масу різноманітної і, що головне, достовірної науково-технічної інформації. Змальовуючи боротьбу між інженерами Самборським і Макаренком (вона має в собі навіть детективний момент), письменник ставить деякі складні наукові проблеми, хоча в центрі уваги — насамперед розкриття людських характерів.

Порівняно з попередніми творами Миколи Трублаїні, у «Глибинному шляху» складнішими, неодновимірними постають і образи ворогів, шпигунів, котрі намагаються перешкодити здійсненню сміливого проекту радянських вчених й інженерів. Роман завершується нападом на Радянський Союз імперіалістичних держав і Заходу, і Сходу. Та саме підземний тунель, Глибинний шлях (а за ним — згусток волі й зусиль всього радянського народу) допоміг у швидкому розгромі загарбників.

Крім того, в романі напрочуд сильно звучить ідея соціалістичного будівництва, адже не просто Глибинний шлях сам по собі приваблює героїв твору, а можливість за його допомогою «перетворити Арктику і приарктичні простори на вулики, де ячейками будуть підземні тропічні сади, прокопатися до центру землі, розшукати всі геологічні багатства нашої планети, зібрати заховані у глибинах всі пам'ятники старовини».

… Почалася Велика Вітчизняна війна. Вона застала Миколу Трублаїні на посаді директора видавництва. Але він одразу почав писати рапорти з проханням направити його на фронт. 22 вересня клопотання Миколи Петровича було задоволене і через два дні він уже прибув у діючу армію — працював у редакції фронтової червоноармійської газети «Знамя Родины».

3-го жовтня за завданням редакції Микола Трублаїні виїхав на передову. Зненацька розгорівся жорстокий бій. Микола Трублаїні замінив пораненого кулеметника і до кінця бою вів вогонь по ворогу. Було про що писати до газети, адже все бачене на власні очі. Та вже наступного дня машина, в якій їхали журналісти, потрапила під сильне бомбардування німецьких літаків. Миколу Трублаїні смертельно поранило. Він мужньо переносив біль, підбадьорював товаришів.

Помер письменник 5 жовтня у санітарному поїзді і був похований поблизу залізничного насипу недалеко від містечка Ровеньки на Донбасі.

Залишилось його полум'яне слово.

У день, коли Миколу Трублаїні було поранено, в газеті «Знамя Родины» вийшла його остання стаття «Війну з фашизмом веде весь радянський народ». Ще в перші дні жорстокої битви з фашизмом Микола Трублаїні, який добре знав джерела стійкості і непереможності радянського народу, упевнено зазначав: «У єднанні фронту й тилу, у високому патріотичному піднесенні, у масовому героїзмі десятків і сотень тисяч радянських людей, готових віддати своє життя за Батьківщину — запорука нашої перемоги».