Чтение онлайн

– Потрійне, – уточнив Харрі й позіхнув.

– Ну добре, ми ж не знаємо напевне, чи була Маріт Ульсен…

– Жінка, сама, увечері, її силоміць відводять в інше місце, де позбавляють життя у незвичний спосіб. І це втретє у невеличкому Осло. Це потрійне вбивство. Повір мені. Але ти сам розумієш: незалежно від того, мало нас чи ні, що нам доведеться докласти чимало зусиль, аби наші стежки ніяк не перетнулися з Крипосом.

– Звісно, – відповів Хаген, – знаю. Тому ставлю умову: якщо ваше розслідування десь вигулькне, до нашого відділу воно не має жодного стосунку.

Харрі примружився. А Хаген вів далі:

– Певна річ, нам буде прикро, що деякі наші співробітники виявляться втягнутими у справу без дозволу керівництва відділом. І ти цю версію не спростовуватимеш.

Харрі утупився в Хагена. Їхні погляди зустрілися.

– Питання є?

– Є.

– Де відбувається витік інформації?

– Себто?

– Хто у Бельмана за інформатора?

Хаген знизав плечима:

– Гадаю, він не стежить за нами увесь час. А про те, як тебе дістати, він міг дізнатись з найрізноманітніших джерел.

– Знаю, що Магнус Скарре полюбляє теліпати язиком де треба й де не треба.

– Не питай мене більше ні про що, Харрі.

– О’кей. Де влаштуємо штаб-квартиру?

– Я гадаю… – Гуннар Хаген кивнув головою, ніби саме про це розмірковував. – Що ж до приміщення…

– Отже?

– Я вважаю, у нас тут забагато людей товчеться, тож треба шукати щось поза межами управління, але недалечко.

– Гаразд. То де?

Хаген визирнув у вікно. На сірі мури окружної в’язниці.

– Жартуєш? – усміхнувся Харрі.

Бйорн Гольм увійшов до дорадчої кімнати у криміналістичному відділі в Брюні. Сонце за вікнами вже котилося за фасади будинків, поступаючись владою над містом надвечірнім сутінкам. На стоянці перед будівлею стояло чимало автівок, а перед входом у Крипос на тому боці вулиці припаркувався білий фургончик із супутниковою антеною на даху й логотипом Норвезької телерадіокомпанії на боці.

Єдиною людиною, присутньою у дорадчій кімнаті крім нього, була його начальниця, Беата Льонн, дуже тендітна, бліда та мовчазна пані. Хто не знав її, можливо, подумав би, що такій жінці важко керувати цілою ватагою дорослих, надпрофесійних, самовпевнених експертів-криміналістів, які завжди мають свою думку й не бояться йти на конфлікт. Але тому, хто був обізнаний в усьому, ставало цілком очевидним, що лише вона й спроможна з ними упоратися. Передовсім не тому, що її поважали, бо вона не зламалася, провівши на вічний спокій двох поліцейських – спочатку власного батька, а згодом і батька своєї дитини. А тому, що вона була краща серед них, випромінювала таку порядність і силу, що коли Беата Льонн пошепки давала наказ, опустивши погляд і зашарівшись, цей наказ виконували беззастережно. Отож не дивина, що Бйорн Гольм поспішив у дорадчу кімнату, щойно дізнався, що його кличуть.

Вона сиділа у кріслі, присунутому майже до самого телевізора.

– Передають прес-конференцію наживо, – мовила вона не озираючись. – Сідай.

Гольм враз упізнав людей на екрані. І міркував, як дивно сидіти тут і дивитися на телевізійний сигнал, який подолав тисячі кілометрів у космосі лише для того, щоб показати йому те, що наразі відбувається на іншому боці вулиці.

Беата Льонн додала гучності.

– Ви цілком правильно мене зрозуміли, – відповів Мікаель Бельман і нахилився до мікрофону, що стояв перед ним на столі. – Наразі ми не маємо жодного сліду й жодного підозрюваного. Повторюю ще раз: ми не заперечуємо, що загибла могла скоїти самогубство.

– Але ж ви казали… – почала одна з журналісток.

Бельман обірвав її:

– Я казав, що ми вважаємо цю смерть підозрілою. Ви, певна річ, знаєтеся на термінах. Якщо ні, то вам варто… – Він не закінчив речення і показав на когось за камерою.

– «Ставангер афтенблад», – пробурмотів цей хтось говіркою Ругалана. – Чи не пов’язують у поліції цю смерть з двома іншими випадками у…

– Ні! Якщо ви слухали уважно, то, певно, зрозуміли, що ми всього-на-всього не виключаємо можливого взаємозв’язку.

– Це я зрозумів, – спокійно й повільно вів далі носій ругаланської говірки. – Але усіх присутніх радше цікавить те, якої ви думки, а не те, чого ви не виключаєте…

Бйорн Гольм зауважив, як пильно дивиться Бельман на журналіста і як нетерпляче сіпаються куточки його губ. Жінка у формі, яка сиділа поряд з Бельманом, затулила мікрофон рукою і щось тихо йому прошепотіла. Обличчя старшого інспектора потьмарилося.

– Мікаель Бельман проходить пришвидшений курс зі спілкування з пресою, – прокоментував Бйорн Гольм. – Урок перший: гладити треба за шерстю, а надто – регіональні видання.

– Так, він новачок, – мовила Беата Льонн. – Згодом навчиться.

– Переконана?

– Авжеж, Бельман з тих, хто вчиться.

– З того, що я чув, смирення опанувати нелегко.

– Справжнє – важко. Але у мистецтві сучасного спілкування вміння стелитися перед ЗМІ, коли потрібно, – основне правило. Саме цього Нінні зараз його навчає. А Бельман достатньо кмітливий, щоб це зрозуміти.

Бельман на екрані кахикнув, через силу, майже по-хлоп’ячому, посміхнувся й нахилився до мікрофону:

– Перепрошую, якщо мої слова видалися трохи зарізкими, але ми всі мали важкий день, і сподіваюся, ви всі розумієте, що ми прагнемо щонайшвидше повернутися до розслідування цього трагічного випадку. Наразі маємо завершувати, але якщо хтось має ще питання, прошу залишити їх Нінні. Я обіцяю, що намагатимусь повернутися й відповісти усім особисто. Ще до того, як номери буде підписано до друку. Домовились?

– А що я тобі казала? – Беата переможно засміялася.

– A star is born, [36] – відповів Гольм.

Картинка зникла з екрана, й Беата повернулася до Бйорна.

– Телефонував Харрі. Хоче, щоб я тебе йому позичила.

– Мене? – перепитав Бйорн. – А навіщо?

– Ти й сам чудово розумієш навіщо. Чула, ти був з Гуннаром Хагеном в аеропорту, коли прилетів Харрі.

– Ой, – Гольм широко посміхнувся, показуючи зуби.

– Гадаю, Хаген прагнув використати тебе в операції «переконання», оскільки чудово обізнаний, що ти належиш до тих, з ким Харрі подобається працювати разом.

– Я б не сказав, що ми були в цьому успішні. Харрі відмовився братися за справу.