Чтение онлайн

Дерев'яні піхви хлопали по стегну. Він ще відносно вдало їх приладнав: синець буде, але не страшний. Штани з цупкої матерії натирали ніжну шкіру. Не прислухаючись до фізичної невигоди, Крокодил крутив головою: він розгледів суденце на горизонті, розгледів швидкий старт далекої, певно, ракети – блискучу білу лінію, що рвонула вгору й розтанула в бузкувато-синьому небі. Він розгледів зграю білих птахів високо над островом – вони линули, мов повітряні змії.

Потім він наступив на гострий край каменя, та так невдатно, що порізав ногу, і підошва почала злегка кривавитися. «Драматичний ефект, – подумав він весело. – Ініціація в первісних народів звичайно пов'язана з кров'ю: смерть і нове народження, муки й радість. Сподіваюся, в своєму садизмі організатори заходу не зайшли надто далеко?»

Таж не думає Айра, що Крокодил не в змозі пробігти з хлопчаками кількадесят кілометрів? З другого боку, цей поділ на повноправних і залежних громадян – за якою ознакою? За яким принципом, невже за спортивною підготовкою, витривалістю й готовністю терпіти свавільність начальника?

Ноги стали неабияк боліти, їх просто-таки прострілювало з кожним кроком, і Крокодил припинив роззиратися навколо. Саме час було підбадьорити себе: він знавав і не таке. Він бігав кроси при повній викладці, в чоботях, під палючим липневим сонцем. А пацани такого досвіду не мали й потроху знемагали: ось один почав поволі відставати, пропускаючи товаришів і просуваючись уздовж колони все ближче до хвоста; ось інший ступив не тією, почав стрибати на одній нозі, відсунувся на узбіччя. Його огинали боком, втягнувши живіт: стежка була вузька, праворуч зяяло урвище. Зеленоволосий Тимор-Алк тримався, не збиваючись із ноги, і Крокодила це чомусь тішило.

Потім стежка різко пішла вниз. Стало легше бігти.

Потім долинув шум води. Крокодил жадібно облизнув губи. За поворотом відкрився водоспад; Айра повернув – і повів підлітків стежкою вгору, крізь хмари бризок, так що вони вмить вимокли. Крокодил крадькома злизав кілька крапель із тильного боку долоні.

Стежка стала такою крутою, що бігуни почали просто-таки видиратися. Ревіння водоспаду віддалилося; майже над самою головою Крокодила мелькотіли брудні п'ятки Тимор-Алка. Сипалися дрібні камінці. Крокодил подумав, що в такому місці, мабуть, було б слід забезпечити страховку, а то зірветься хтось у голові колони – і полетить на каміння вервечка невдах, падаючи ближче до дороги купою…

На ту мить, коли Айра спинився, половина хлопців уже ледве трималися на подряпаних збитих ногах. Крокодил і сам почувався кепсько, але Айра не засапався нітрохи і, напевне, міг би й співати:

– Вирівнюємо дихання. Уповільнюємо пульс. Хто перший увійде в сімдесят ударів – піднімайте руку… Воду не пити!

Тимор-Алк, що вже ввійшов був у річку по кісточки, перелякано сахнувся.

Крокодил роззирнувся. Місцем зупинки користувалися, вочевидь, багаторазово: галявинка на березі річки, втоптана, зручна, з м'яким спуском до води. Крокодилові над усе хотілося тепер плюснути в цю річку, лежати на мілководді й хлебтати широко відкритим ротом; тут п'ють із річок і навіть не кип'ятять воду – оце так екологія! На Землі, мабуть, не лишилося місця, де людина, якщо вона не самогубець, може без остраху пити з ріки…

Він неохоче відвернувся од води. Будемо грати за правилами; на протилежному боці галявинки, паралельно до берега, лежала колода на низьких опорах, і Крокодил подумав про гімнастичні вправи, різні там кульбіти та стійки. Парубки, не бажаючи дивитися на спокусливу воду, майже всі повернулись обличчям до лісу: піднімали й опускали руки, дихали, сопіли, виконували інструкторове розпорядження, хто як міг.

Тонкі стовбури стояли в цьому місці майже впритул один до одного, і ліани заснували між ними сітку з великими вічками. Малесенькі, з ніготь, метелики прослизали крізь неї й зависали над махровими квітами. Крокодил відволікся від болю в розбитих ногах.

Вирівнювати дихання і вповільнювати пульс він умів іще в школі, спасибі, гарний трапився тренер у секції легкої атлетики. Рахувати пульс без годинника чи секундоміра – не міг, та й руку піднімати геть не хотілося – якось це принизливо. Тому Крокодил обійшовся тим, що, дивлячись на метеликів і по змозі розслабившись, узявся дихати за приписами гімнастики.

Повітря тут було чудодійне. «Я мало спав, – думав Крокодил, – я не прийняв гарячий душ, я не в своїй тарілці. А проте мені добре, і навіть біль у розбитих ногах поки не дуже допікає. Певне, вся штука в атмосфері – тут дуже чисто. Не дарма цей тип із Бюро міграції пропонував мені передусім Раа».

Йому зробилося весело. Певність Айри, що мігрант обов'язково завалить Пробу, здавалася цієї миті смішною; він зітхнув ще раз, другий і раптом відчув, що хтось стоїть за плечем.

Він озирнувся. Айра стояв, принюхуючись, в усякому разі, вигляд у нього був, як у собаки, що бере слід.

Секунду вони дивились один на одного. Потім Крокодил широко всміхнувся й підняв руку; він гадки не мав, який у нього тепер пульс, але кураж узяв своє.

– Сімдесят п'ять, – сказав Айра, і ніздрі його затремтіли. – Не ідеально, але в межах норми… Ти справді особливий, не такий, як усі мігранти, так?

Щось у тоні інструктора не сподобалося Крокодилу. Хоча Айра говорив, здається, цілком щиро й навіть доброзичливо.

Хлопці один по одному вправлялись із першим завданням. Полос-Над, звиклий бути лідером, закінчив роботу десь у другому десятку, одразу за Тимор-Алком. Після вчорашньої невдалої спроби Полос-Над ще не відійшов: на скронях у нього ніяк не висихав піт, а смагляве обличчя здавалося жовтим.

– Добре, гарно, – Айра випростався, руки його спустилися вздовж тіла, ніби інструктор свідомо заощаджував жести. – Тепер, будь ласка, показуємо регенерацію в тому обсязі, в якому кожний із вас здатен до відновлення. Одразу попереджаю: я нікому не допомагатиму. Розраховуємо – робимо – показуємо. Вперед.

Ніхто не сказав ні слова. Полос-Над ще більше зблід, і тільки природна смаглявість шкіри не давала йому дорівнятися до Тимор-Алка. Хлопці один за одним потягнули з піхов тесаки, і Крокодил стежив за ними занепокоєно.

Він витягнув свій тесак, ще не знаючи, що з ним треба робити. Камор-Бал, парубчак із забраним у хвіст волоссям, швидко покосився на Крокодила – і різнув себе кінчиком тесака по тильному боці долоні.

Крокодил розгубився.

Хлопчаки зосереджено різали себе – хтось так роздер руку, що кров, ніби дощик, зажебоніла по листю. Тесаки негайно повернулися до піхов, деякі полетіли в траву. Хлопці стояли, сиділи, валялися на землі, хтось дивився на поріз, хтось – у небо, хтось щосили зажмурився. Хтось бурмотів, хтось наспівував крізь зуби. Галявина стала схожою на палату поранених шаленців: шемрання, протяжні співи, тихий свист, шепотіння, важке дихання й запах крові.

Тимор-Алк зважився останнім. Його кров була набагато світлішою й густішою, ніж звичайна людська, – вона здавалася розведеною молоком. Крокодил, попри все потрясіння, зауважив це й уразився ще більше.

– Ти візьмеш участь у Пробі? – вкрадливо спитав його Айра.

– Атож, – озвався Крокодил, намагаючись говорити недбало. Камор-Бал, хлопчина обережний і обачливий, порізав себе ледве-ледве. Тепер він стояв, витягнувши вперед руку, і Крокодил міг бачити, як зсідається кров, як з'єднуються краєчки порізу, як рана затягається й укривається кірочкою.