Мартин боруля
Шрифт:
Степан. Вiн питав мене, чи багато за нею приданого дасте, то, певно, уподобалась.
Мартин. А вiн же сам має який чин чи так ще – канцелярист?
Степан. Нi, вiн уже губернський секретар6.
Мартин. О, чин має немалий!
Степан. Давно веде iсходящу.
Мартин. Iсходящу? А що то за штука та iсходяща?
Степан. Така книга. Через його руки всi бумаги iсходять: вiн їх i в розноснi записує i печата пакети. Без нього нi одна бумага не вийде з ратушi.
Мартин. Виходить, важна птиця.
Степан. Скоро i вступающi йому поручать.
Мартин. Вступающi?!
Степан. Тодi вже всi бумаги i в ратушу, i з ратушi будуть iти через його руки.
Мартин. Яка ж це должность?
Степан. Регiстратор.
Мартин. Губерський секретар, ще й регiстратор7!.. Якраз для нашої Марисi жених, а за придане нехай не турбується. Скажи, щоб приїздив. Коли хоче, то нехай на наших же конях i приїде, я його i звiдцiля одвезу в город на своїх. Побалакай з ним… так, знаєш, полiтичне, i, коли тепер не приїде, то напиши менi, що скаже.
Входе Марися.
Марися. Тату, Степане, iдiть: мати кличуть!
Мартин. Марисю, скiлько раз я вже тобi приказував, не кажи так по-мужичи: мамо, тато. А ти все по-свойому… Ти цими словами, мов батогом, по уху мене хльоскаєш.
Марися. Ну, а як же? Я забуваю.
Мартин. Он як Степан каже: папiнька, мамiнька…
Степан. Або: папаша, мамаша.
Конец ознакомительного фрагмента.