Чтение онлайн

Для того, щоб перепинити пандемію? Але вже запізно: що зроблено, то зроблено.

І, проштовхуючись крізь океан чужинців, Ленґдон раптом збагнув, чому йому так жагуче хотілося наздогнати Сієнну Брукс.

«Мені потрібні відповіді».

А Сієнна, до якої вже залишалося ярдів десять, попрямувала до виходу в кінці західного крила базару. Вона знову швидко озирнулася — і перелякалася, побачивши Ленґдона так близько. Та коли Сієнна знову повернула голову вперед, вона перечепилася й упала.

Голова Сієнни сіпнулася вперед, коли вона наштовхнулася поперед себе на чиєсь плече. Падаючи, жінка виставила праву руку, щоб за щось вхопитися й не впасти. І намацала лише край діжечки із сухими каштанами, за який відчайдушно вчепилася. Діжечка перевернулася, каштани лавиною посипалися на Сієнну й розкотилися підлогою.

Ленґдону знадобилося всього три ривки, щоб добігти до місця її падіння. Він поглянув униз, на підлогу, але побачив лише перевернуту діжечку й каштани. А Сієнни там не було.

Крамар дико заверещав.

«Куди ж вона поділася?»

Ленґдон крутнувся на місці, озираючись довкола, але Сі- єнні якимось чином вдалося щезнути. Та коли його погляд упав на вихід із західного крила за п’ятнадцять ярдів попереду, Ленґдон збагнув, що її театральне падіння було аж ніяк не випадковим.

І кинувся до виходу. Він вискочив на величезний майдан, також забитий людьми, зупинився і вдивився в натовп, але марно.

А попереду, на протилежному боці багаторядної автостради, простягнувся через широкі води Золотого Рогу місток Галата. Праворуч бовваніли подвійні мінарети Нової мечеті, яскраво виблискуючи над обширом майдану. А ліворуч теж простягнувся майдан... також забитий людьми.

Звук автомобільних сигналів змусив Ленґдона спрямувати погляд уперед, до автостради, яка відділяла майдан від води. І він побачив Сієнну, до якої було вже сто ярдів; вона пробігла крізь швидкісний транспортний потік, проскочивши поміж двома вантажівками, і кинулася в бік моря.

Ліворуч від Ленґдона на берегах Золотого Рогу шумів транспортний порт — там сновигали пороми, автобуси, таксі та туристичні судна.

Ленґдон щодуху кинувся через майдан до автостради. Підбігши до загорожі, він прикинув, чи встигне проскочити перед фарами зустрічного автомобіля, стрибонув уперед — і успішно здолав першу з кількох двосторонніх смуг автостради. Упродовж п’ятнадцяти секунд, засліплюваний фарами та гнаний сердитими гудками, Ленґдон, то зупиняючись, то петляючи, примудрився пристрибом проскочити від смуги до смути, а потім, перелетівши через останню загорожу, опинився на трав’янистому березі моря.

Хоча він і бачив Сієнну, вона була далеко попереду. Оминувши стоянку таксі й автобуси, що стояли з увімкненими двигунами, вона рушила прямо до причалів, де Ленґдон побачив багато човнів, що відпливали й припливали: то були туристичні судна, водні таксі, приватні рибальські човни та катери. На протилежному, західному боці Золотого Рогу мерехтіли вогники міста, і Ленґдон майже не сумнівався, що коли Сієнна перебереться на той бік, то йому навряд чи вдасться розшукати її. Скоріш за все — ніколи.

Добігши до краю води, Ленґдон звернув ліворуч і кинувся бігти дощатим помостом, чим привертав себе отетерілі погляди туристів, що стояли в черзі, аби піднятися на борт крикливо оформлених відпочинкових катерів, прикрашених куполами, схожими на куполи мечетей, із різними цяцьками з фальшивого золота й мерехтливими неоновими гірляндами. їх там була ціла флотилія.

— Лас-Вегас на Босфорі, — досадливо простогнав Ленґдон, щодуху несучись повз них.

Раптом далеко попереду він помітив Сієнну; вона чомусь уже не бігла, а стояла біля причалу з приватними катерами, благально умовляючи одного з їхніх власників.

«Треба не дати їй піднятися на борт!»

Швидко долаючи відстань між ними, Ленґдон помітив, що благання Сієнни призначалися молодому чоловіку за штурвалом стрімкого катера, котрий саме зібрався відчалювати. Молодик усміхався, але ввічливо хитав головою — ні, мовляв, не можу. Сієнна знову спробувала щось пояснити йому жестами, але він, схоже, остаточно відмовив їй і повернувся до стерна.

Коли Ленґдон був уже неподалік, Сієнна поглянула на нього, і її обличчя спотворила гримаса відчаю. А під нею вже ревонув подвійний навісний двигун, збуривши воду й рушивши катер від причалу.

Раптом Сієнна злетіла в повітря, стрибонувши з причалу через смугу широкої води. І з тріском впала на фібергла- сову корму моторного човна. Відчувши удар, водій отетеріло обернувся, і його обличчя видовжилося. Він смикнув униз важіль газу, залишивши двигун на неробочих обертах і зупинивши катер, який на цей час встиг відійти від причалу вже на двадцять ярдів. Сердито волаючи, молодик рушив до непроханого пасажира.

Коли водій наблизився до неї, Сієнна невимушено відступила вбік, схопила чоловіка за зап’ястя і, використовуючи його власну інерцію руху, смикнула молодика назад через поруччя на кормі так, що той із розмаху впав у воду. Виринувши через кілька секунд на поверхню, він, хлюпаючи руками й відпльовуючись, щось люто викрикував — напевне, якісь турецькі матюки.

Сієнна недбало кинула у воду рятівний жилет, пройшла до штурвала човна й посунула подвійну ручку газу вперед.

Двигуни заревли, і катер помчав уперед.

Ленґдон стояв на причалі і, переводячи дух, дивився, як стрімкий білий корпус човна, немов летячи над водою, швидко перетворюється на нічний привид і щезає з очей. Професор підняв погляд на обрій і збагнув, що тепер Сієнна зможе дістатися не лише до протилежного берега, а й до безкінечного мережива проток, що тягнулися від Чорного моря до Середземного.

Вона втекла.

А неподалік власник човна, вибравшись із води і зіп’явшись на ноги, поспішив геть, вочевидь, дзвонити в поліцію.

Ленґдон дивився, як вогні вкраденого катера зникають у темряві, і раптом відчув себе страшенно самотнім. Виття потужних двигунів швидко віддалялося й стихало.

А потім різко перервалося.

Ленґдон завмер, вдивляючись в темряву. «Невже вона вимкнула двигун?»

Схоже, вогні човна також не віддалялися, а тихенько погойдувалися на легких хвилях Золотого Рогу. Із якоїсь незбагненної причини Сієнна Брукс зупинилася.