Чтение онлайн

Сієнна тривожно зиркнула на символ біонебезпеки, зображений на рурці.

Згадки про чуму траплялися цього ранку частіше, аніж Ленґдон був готовий констатувати, тому він неохоче визнав іще один зв’язок.

— Saligia є віддзеркаленням колективних гріхів людства, котрі, згідно із середньовічною релігійною доктриною...

— ...стали причиною того, що Господь обрушив на світ свою кару у вигляді Чорної Смерті, — сказала Сієнна, завершуючи його думку.

— Саме так. — Ленґдон замовк, на мить втративши нитку думки. Він щойно помітив у циліндрі одну річ, яка спантели- мила його. Зазвичай людина може дивитися крізь порожнисту циліндричну печатку, мов крізь трубу, але в цьому випадку отвір печатки був чимось заповнений. У цю кістку щось вставлено.На торець впало світло, і він замерехтів.

— Там усередині щось є, — сказав Ленґдон. — І схоже, воно зроблене зі скла. — Із цими словами він перевернув циліндр, щоб поглянути з протилежного торця, і коли він зробив це, усередині заторохтів якийсь маленький предмет, перекотившись з одного торця циліндра до другого, наче кульковий підшипник у трубі.

Ленґдон завмер і тієї ж миті почув, як поруч із ним охнула Сієнна.

«Що то в біса було?»

— Ти чув той звук? — прошепотіла Сієнна.

Ленґдон кивнув і обережно зазирнув у торець рурки.

— Здається, отвір заблокований чимось... металевим. Може, то заглушка пробірки?

Сієнна позадкувала.

— А тобі не здається, що воно... розбите?

— Не думаю.

Ленґдон обережно перевернув кістку, щоб ретельніше придивитися до скляного торця, і цієї миті торохтіння повторилося. А за мить скло в циліндрі взагалі утнуло дещо абсолютно несподіване — воно почало світитися.

Очі Сієнни широко розкрилися.

— Стій, Роберте! Не рухайся!

розділ 14

Ленґдон завмер абсолютно непорушно, так само непорушно тримаючи в руці кістяний циліндр. Не підлягало жодному сумніву, що скло на торці рурки випромінювало світло... воно жевріло так, немов те, що було всередині циліндра, раптово прокинулося.

Світло всередині кістки поступово згасло.

Сієнна підійшла ближче, пришвидшено дихаючи. Вона нахилила голову й пильно оглянула видиму ділянку скла всередині кістки.

— Переверни її знову, — прошепотіла вона. — Тільки дуже повільно.

Ленґдон потихеньку перевернув кістяний циліндр догори ногами. І знову всередині заторохтіла якась маленька штука, а потім затихла.

— Іще раз, — попросила Сієнна. — Легенько.

Ленґдон повторив процедуру, і в рурці знову заторохтіло. Цього разу внутрішнє скло слабко замерехтіло, на якусь мить засвітилося, а потім знову потемнішало.

— Схоже, що то пробірка з кулькою-активатором, — заявила Сієнна.

Ленґдон знав про кульки-активатори, які використовувалися в бляшанках із розпилювальною фарбою: занурені дробинки допомагали ретельніше розмішувати фарбу, якщо струснути бляшанку.

— Схоже, там є якась фосфоресцентна хімічна сполука, — сказала Сієнна. — Або біолюмінісцентний організм, який світиться, якщо його стимулювати.

Та в Ленґдона виникли інші ідеї. Йому колись доводилося бачити палички хімічного світіння і навіть біолюмінісцентний планктон, який світився, коли човен збурював його природне середовище. Тому професор майже не сумнівався в тім, що цей біоконтейнер не містив ані першого, ані другого. Він потихеньку перевернув кістяний циліндрик іще кілька разів, допоки той не засвітився, а потім спрямував його люмінесцентний торець собі на долоню. Як і очікувалося, йому на шкіру впало слабке червонувате світло.

«Приємно усвідомлювати, що IQ 208 балів інколи може давати збої».

— Ось дивись, — сказав Ленґдон і несамовито струсонув рурку. Предмет усередині заторохтів ще швидше.

Сієнна аж назад відскочила.

— Що ти робиш?

Не припиняючи трясти рурку, Ленґдон підійшов до вимикача й клацнув ним, вимикаючи світло. У кухні стало відносно темно.

— Усередині — не пробірка, — сказав він, і досі несамовито трясучи рурку. — Це указка Фарадея.

Колись Ленґдону дав схожий пристрій один із його студентів — то була лазерна указка для лекторів, які, не бажаючи без кінця марнувати кошти на батарейки, були не проти витратити трохи зусиль на те, щоб кілька секунд потрусити указку, перетворюючи кінетичну енергію на електричний струм. Якщо пристрій потрусити, то металева кулька всередині нього ковзала туди-сюди, обертаючи кілька лопаток, що рухали маленький генератор. Вочевидь, комусь здумалося вмонтувати саме таку указку в порожнявий кістяний циліндр, що став древнім корпусом для сучасної електронної цяцьки.

Кінчик указки тепер яскраво горів у його руці, і Ленґдон усміхнувся Сієнні неспокійною усмішкою.

— А тепер — кіносеанс!

Він націлив кістяну указку на голу ділянку кухонної стіни. Коли стіна освітилася, Сієнна аж охнула від несподіванки, а Ленґдон здивовано відсахнувся.

Світло, що з’явилося на стіні, не було маленькою лазерною цяткою. То була яскрава й чітка фотографія, яка випромінювалася з маленької рурки, наче зі старомодного проектора слайдів.

«О Господи! — Рука Ленґдона трохи затремтіла, коли він побачив перед собою на стіні моторошну картину. — Не- дивно, що мені являлися видіння смерті».

Сієнна, заворожена побаченим, приклала руку до рота й обережно ступила вперед.

Картина, що проектувалася на стіну з кістяної рурки, виявилася старовинним олійним полотном зі сценами людських страждань — тисячі душ піддавалися жахливим тортурам на різних рівнях пекла. Підземний світ був зображений як поперечний розріз Землі, у лійкоподібній порожнині надзвичайної глибини. У розділеній на спадні тераси порожнині страждання зростали з кожним рівнем, населеним усілякими грішниками, що зазнавали жахливих тортур.

Ленґдон одразу ж упізнав цю картину.

Шедевр, який з’явився перед його очима, «Мапа пекла», створив один зі справжніх велетів італійського Ренесансу — Сандро Боттічеллі. Ця ретельно виписана схема підземного світу була одним із наймоторошніших образів потойбічного світу, які коли-небудь виходили з-під пензля мистців. І Іохмуре, моторошне й зловісне, це полотно навіть тепер змушувало людей ціпеніти. На відміну від життєствердних та барвистих «Весни» і «Народження Венери», Боттічеллі створив «Мапу пекла» за допомогою гнітючої палітри червоних, сірих та коричневих кольорів.