Шості двері
Шрифт:
Ада — маленька, з пишним рудим волоссям, мiцно збита, з яскравою жовтогарячою помадою на повних губах. Анна-Марiя поруч iз нею почувається незграбною чаплею.
— Навiщо тобi туфлi на пiдборах? — усмiхається Ада. Проте Анна-Марiя вже тягне її до взуттєвого магазину, вона мрiє скорiше зробити першу дорослу покупку й позбутися своїх розтоптаних мокасин.
«Перше, що ти зробиш, коли почнеш заробляти грошi — купиш собi туфлi на високих пiдборах, — згадує вона напучування Калiостро. — Це — перша необхiднiсть для вродливої жiнки. Можеш одягнути найпростiшу сукенку, але туфлi мають бути бездоганними!».
У магазинi подруги довго роздивляються взуття. Анна-Марiя вперше примiряє високi пiдбори — легкi чорнi «човники» сидять на нозi, як улитi. Пiдбори тоненькi-тоненькi, з позолоченою стрiлкою посерединi. Анна-Марiя вже не може не купити їх, хоча коштують вони половину одноразового «внеску» мачухи.
Пiзнiше, коли на небi з'явився серпик молодика, подруги влаштовують похорон старих черевикiв Анни-Марiї в ботанiчному саду: пiднiмаються на порослий травою пагорб i закидають їх далеко в кущi! Густi чагарники миттєво поглинають їх. Починається нове життя. I в ньому немає мiсця для старих мокасин.
Пiсля дев'ятої вечора вулицi ще бiльше пахнуть кавою, до її аромату домiшується запах акацiї, вiд якого голова йде обертом. Дiвчата повертаються до квартири. Господиня вже спить, i вони, перешiптуючись, смiючись, застеляють вузькi лiжка бiлими накрохмаленими простирадлами.
Анна-Марiя вiдчиняє вiкно й радiсно спостерiгає, як мiсячне свiтло грає на позолочених пiдборах нових туфель, що стоять на пiдвiконнi. За вiкном життя ще триває — десь удалинi звучить музика, дзеленчать трамваї, чутно смiх. Анна-Марiя випростовується на прохолодному простирадлi й тiльки тепер розумiє, яким довгим був день. Вона вiдчуває, що це мiсто прийняло її, i вона знову повними грудьми вдихає його наркотичнi запахи — акацiї, кави, розiгрiтого за день асфальту…
Вона не здогадується, що вранцi на неї очiкує нове диво — соборнi дзвони, високi ноти яких увiрвуться в її сон тривожно й урочисто.
…Два тижнi Анна-Марiя їсть тiльки печиво (28 копiйок за пачку), запиваючи його окропом. Вона вирiшила не спокушатися i майже не виходить на вулицю — старанно учить ненависну алгебру… Iнодi заходить на кухню, щоб поставити чайник.
— Ти така худенька, — каже до неї господарка квартири Галина Степанiвна. — Давай хоч бульйону тобi наллю…
Анна-Марiя намагається не дихати, щоб запаморочливий запах не дав розслабитися. Бадьоро вiдмовляється, посилаючись на дiєту, i знову сiдає за пiдручники. Новини з позавiконня приносить невгамовна Ада. Вона десь пропадає цiлими днями. Але її успiхи не порiвняти з Анни-Марiїними.
— Ходили зi Стефаном у ресторан, — доповiдає вона, дiстаючи iз сумочки загорненi в серветку котлети «по-київськи». — Налiтай! Вступ менi забезпечено, вiн обiцяв. Звичайно, довелося дещо дозволити… Ти не хвилюйся, i для тебе я що-небудь вигадаю!
Вiд Ади пахне парфумами, сигаретним димом, вином, уся вона — суцiльне руде свято. Вона вже чудово розумiється на мiських маршрутах, назвах вулиць, цiнах i взагалi встигла накупити собi безлiч рiзних ганчiрок, а головне — моднячi джинси, якi щiльно обтягують її пишнi стегна.
— Тобi, звичайно, просто так не вступити, — зiтхає Ада. — Стефан каже, що цього року божевiльний конкурс… Може, прогуляємось?
Анна-Марiя стискає зуби. Нi, вона зобов'язана вступити! Iнакше доведеться викинути чудовi черевички на пiдборах у тi самi чагарники, попрощатися iз дзвонами… А для неї це вже неможливо!
— Я нiколи нi про що тебе не просила, чи не так? — Ада повернулася з чергового побачення, сидить на своєму лiжку й блимає на Анну-Марiю круглими чорними очима. — Якби не я — парилася б ти зараз на своїй розкладачцi. Ти цього хочеш?!
Вiд одного тiльки спогаду про розкладачку до горла Анни-Марiї пiдкочується солона нудота.
— Отже, — продовжує Ада, — не просила, а тепер — благаю! Стефан запрошує мене з тобою до нього в гостi. Не знаю, що вiн хоче вiд тебе, але дуже наполягав, мовляв, бажає познайомитися з моєю сестрою (я, до речi, сказала, що ти — моя сестра)…
— Ну навiщо менi йти? Iспити починаються через чотири днi! Та й одягти менi нiчого, — опирається Анна-Марiя.
— Вдягнеш мої джинси!
— Вони менi короткi!
— Нiчого — це останнiй писк моди, особливо в комплектi з твоїми новими туфлями! Ти не повинна мене пiдвести. Може, вiн хоче попросити в тебе моєї руки… Будеш правильно поводитися — вступиш до iнституту. Я вже постараюся, не хвилюйся!
Вранцi наступного дня Ада старанно пiдмальовує Аннi-Марiї повiки нiжно-блакитними тiнями, наводить «стрiлки», пiдфарбовує вiї новим брасматиком «Луї Фiлiп». В Адиних блакитних джинсах, на високих пiдборах Анна-Марiя має навiть дуже привабливий вигляд… Цього разу дзеркало пiдтверджує припущення тiтоньки Валi про належнiсть Анни-Марiї якщо не до королiвського роду, то до аристократичного — точно! Навiть волосся бiльше не дратує: пiсля болгарського шампуню, що продається тут у кожному галантерейному магазинi, воно лежить на плечах рiвною важкою хвилею. Ада додає останнiй штрих — щедро збризкує Анну-Марiю парфумами з вишуканого флакончика. Вiд цього запаху в тiєї аж голова йде обертом.
— Ти, головне, нiчому не дивуйся i не пручайся. Просто сиди, слухай, усмiхайся. Словом, не будь провiнцiйною дурепою! Запропонує сигарету — не вiдмовляйся. Вiд випивки, звичайно, теж. Пам'ятай, що це все ти робиш заради мене. Добре? Марi, Марi! Я так тебе люблю! Ти така гарненька, ти навiть сама не уявляєш! — Вона смикає Анну-Марiю, обiймає, кружляє у вальсi. — I пам'ятай — для тебе це такий самий шанс, як i для мене! Ну, що ми тут можемо без надiйної пiдтримки?!
Вони випурхують на вулицю.
— Куди поспiшаєте, красунi? — гукають до них хлопцi в дворi.
— Я б за таку — повiсився! — каже чоловiк своєму приятелю в метро, мiряючи Анну-Марiю хмiльним поглядом.
— Може, поїдемо разом? — пропонує їм той.
— От воно… Почалося… — задоволено шепоче Ада. — Оце життя, а ти весь час сидиш у квартирi, як прикута…
Пiд'їзд будинку вражає Анну-Марiю чистотою, на входi сидить консьєржка, яка презирливо оглядає дiвчаток. Ада по-хазяйськи натискає на кнопку дзвiнка.
— Пам'ятай, я на тебе розраховую… — шепоче вона.