Чтение онлайн

Що бачу, браття? В час, коли всі ми

возносимо молитву, — ви в садочку!

Перший монах

Я тут читав Давидові псалми,

а цей достойник грівся в холодочку.

Другий монах

Так, так, я так.

Перший монах (тихо)

Ти менше озивайсь.

(Уголос)

Брат Домінік, у всіх свої таланти.

Брат Домінік

Я добре знаю, декотрі із вас

запретну гру ховають в фоліанти.

(Помацать хоче шкіряну оправу)

Перший монах (обурено)

Брат Домінік, я ще раз вам кажу.

Де більш гріха, я ще подумать мушу, —

чи в книзі тій, що я в руках держу,

чи якби я заглянув вам у душу!

(Закривши фоліант демонстративно, з ображеною гідністю іде.

За ним і другий, підбігцем, хоч старший)

Другий монах

Ой, донесе! От бестія цибата.

Казав: ходім, а ти все ні та ні.

Перший монах

Та він щоночі — шась,

йому ж не до абата.

Йому ж аби проскочити у дірку в бузині.

Брат Домінік

О боже правий! За що така злоба?

Ти ж клеветою осквернив уста.

Сновидець я. Не гріх це, а хвороба.

Якщо й ходжу вночі, то неспроста.

В роду у мене всі вночі ходили.

Яка там дірка? З даху на карниз.

І всі були не те, що ти — худими.

І жоден предок не звалився вниз.

А ви, гладкі яриги, пудофети,

важкі на мисль, глухі на солов’я, —

ти ви ж вночі усі як захропете,

хіба ж на місяць дивитесь, як я?!

Перший монах

Прегарні прачки на ріці Луарі.

Отож і місяць світить все туди.

Крохмальний чепчик, очі карі,

і руки аж рожеві од води!

Брат Домінік

Мій слух терзають натяки гріховні.

Мені, ченцеві, чи до прачок тих?

Якщо й ходжу, — це тільки місяць вповні

мене веде на віжках золотих!

Перший монах

А як тебе над річкою зловили,

ти вже хотів стрибати до човна.

На тому боці всі собаки вили, —

он, сходить вже

(показує на місячне півколо), —

це теж його вина?

Брат Домінік

Ні, mea culpa, це моя провина.

Коли зі мною коїться таке,

з водою миска ставитись повинна

мені в ногах у келії.

Другий монах

Яке!

І що тоді?

Брат Домінік

А я, не мавши тари,

в холодну воду не вступивши в сні,

ото добіг до самої Луари

і вже аж там прокинувся в човні!

Другий монах

То з тебе ж треба виганяти біса,

щоб ти отак не бігав по ночах!

Чортик

(зі сховку раптом визирнувши, хитро)

Якщо мене і виженуть, не бійся, —

На тому боці ждатиму в корчах.

Монахи наполохано сахнулись. З них другий нестатечно дременув.

А перший, зберігаючи поставу, усе ж таки заквапився іти.

Брат Домінік, поштиво склавши руки, прислухався, і віддалився теж.

Сузір’я яблук світяться крізь листя.

На лаві темний силует Старого.

Все западає в морок. Сходить місяць.

Бринять у тиші пилочки цикад.

І ось тоді, під місяцем уповні, на дерев’яних ребрах риштувань

з’явився знову Чортик волохатий. Уламок дзеркальця потерши об коліно,

навів його на місяць і пускає по всьому саду зайчики магічні.

Висвітлює дерева, обрис муру, надбиті плити, статуї святих.

І потаємну стежку в бузині, і дірку в мурі, каменем прикриту.

Магічне коло місячного сяйва спиняється на постаті Старого.

Старий здригнувся — хтось торкнув зненацька його плече.

Високий Флорентієць в ліловому плащі схиляється над ним.

Флорентієць

Чого ти тут сидиш?

Старий

Куди ж мені іти?

Флорентієць

Є в тебе дім і щось на світі рідне?

Старий

На тому світі є. Там всі мої світи.

І вся моя рідня.

Флорентієць

На тому. А деінде?

Старий

Деінде? Де-не-де хтось, може, й не забув.

Деінде? Де-не-де хтось, може, і лишився.

Флорентієць

Хто ти, старий?

Старий

Мене немає. Був.

Під вітром часу камінь розкришився.

Флорентієць

Хто ти, старий? Назви своє ім’я.

Старий

Джованфранческо Рустичі.

Флорентієць

Отямся!