Талант
Шрифт:
Гаснуть на стіні тихо-райдужні одсвіти огняних хмар. Темніє небо, смутно тьмариться сад, що осінні малярі його золотили та малювали.
А на заході важкі рядна небо застеляють. Тільки там десь у щілинку, у ту, що над самою землею, притьмаро світить червона стрічка вечірнього погасання, кожної хвилини міниться, тане… Ось уже самотньо сяє там один маленький вінчик… Вінчик із огняного маку, золотими нитками заплетений.
Вітер стеріг його десь за горою: шугнув, дмухнув темрявою, холодком повіяв, до хмар до самих помчав - задув, погасив…
Темно…
І зашуміло під вікнами море сухого листя… Море плачу, море сліз… Лавою, хвилею мчиться воно, як те військо безталанне, що розбив його ворог, розвіяв, куди видно жене…
Зупинилося під чужою хатою спочити одну часинку, тремтить, тулиться одно до одного, крізь сльози шепче несміливу скаргу:
«Куди його, та й куди його проти ночі?»