Чтение онлайн

— Маєте конкретний плян роботи?

— Не один, а десять! — і Іван відразу подав свої проекти. Звєрєв, як побачив — ахнув.

— Ні, ні, ні! Не тут, не тут. Завтра. В управлінні.

— Завтра хочу бути в радгоспі, земля сохне, ще тиждень, і сівба проґавлена.

Звєрєв нашвидку проглянув цифри.

— Неможливо! Сто п'ятдесят тисяч?

— І це лиш частина потрібного, — вставив Іван.

— Відбудова палацу? Та ж палац відбудовано, я сам там був, — каже Звєрєв.

— Це значить ви були на веранді…

— На кий чорт нам ті палаци!

— Мова йшла про дитячий притулок.

— А! Притулок! Теж знайшлися сердолюбці!

— Не моє це діло. Я лиш вимагаю ствердження мого пляну і повної видачі всього потрібного. Окремо прошу для себе телефон і коня…

— Де візьмемо коней? — вже сердито питає Звєрєв.

— Де хочете. В заводі. В армії. Інакше не можна. Інакше повальний голод.

— Я предложу комісії… Я подумаю.

— Ні, товаришу Звєрєв. Не можу чекати на комісію, це мусить статися зараз, негайно.

— Я сам не маю права рішати.

— Хто ж має право?

— Комісія!

— Хто ж та комісія?

— Ви, товаришу Мороз, направду зависоко берете. Так можна і зірватися.

— Бо діло вимагає негайности.

— Що значить негайности! — гостріше промовив Звєрєв. — Що ми з вами приватні власники, що можемо самі рішати. Мусите знати, що це від нас не залежить.

— А від кого залежить? — запитав швидко Іван.

— Від Харкова, — відповів Звєрєв.

— Чорт бери, — промовив Іван і встав. — Вибачте, прошу хвилинку зачекати, — і пішов до телефонної будки. Звєрєв стривожений, неспокійний, напружений. Той куркуль його дійсно заскочив.

Іван довго не вертався. Потім вернувся.

— Ні, каже він, ви мусите покласти резолюцію тепер і без комісії, інакше завтра вранці я говорю не з Харковом, а з Москвою, ось тут маю сполучення. Маю на це уповноваження головного прокурора Михайлова. Я вимагатиму перевірки господарювання радгоспу і всієї системи взагалі. — Звєрєв підняв голову.

— Ого!

— Так, — каже Іван.

— Ви, товаришу, беретесь за гаряче.

— То вже побачимо. У відомстві ҐПУ двадцять дев'ять таких господарств і більшість з них в такому ж стані, як і це. Зрештою, що тут дебати…

— Гарячий! Ой, гарячий! Вам би не Мошнами, а Донбасом рядити! Вип'ємо, чи що? Кельнер — пляшку! Що їсте? Тут, між іншим, справжня наша ковбаса є! Ваш сіятельний протектор граф мав рацію, коли радив: Мороза б вам! Той би вам показав. Алеж зрозумійте, товаришу Мороз, що я сам тут в ресторані рішати ніяк не можу… І не смію! Є певний порядок. Не можу вносити хаос. Ми не безплянове капіталістичне господарство — захотів — зробив, і ніхто тобі не мішає. Ми все таки соціялізм! І не слід вам надто дуже задиратися. Навіщо? Там, — і він вказав в небо, — знають краще. Політбюро, начальство, уряди!

Прийшла і пляшка, і ковбаса. Говорили. Біля одинадцятої Іван лишив «Контіненталь».

Другого ранку о восьмій годині Іван вже був в господарському відділі ҐПУ на вулиця 25 Жовтня. Чекав на того ж Звєрєва. Минає година, друга, а Звєрєва нема. Пізніше йому сказали, що Звєрєва нема, що він мусів нагло виїхати на якусь інспекцію. Іван лютує, чому ж він не сказав йому того вчора, звертається до заступника Звєрєва, товариша Зінченка, але той нічого рішати не може. Іван радиться телефоном з Петровим. Той радить йому все таки звернутись до Москви. І навіть дає згоду сполучити його з відповідними урядами, лише треба почекати. Як довго чекати? Години дві-три. Іван погоджується.

Тим часом він пробує нав'язати контакти з заводами Києва відносно частин трактора. Дарма. Його трактори походять з Харкова, і там треба шукати частин до них. Зрештою, на це треба окремого розпорядження госпвідділу ҐПУ.

По обіді о другій годині раптом з'явився Звєрєв. На Іванів запит, що робити, лише відповів, що він сам ще не знає, що в нього не один цей радгосп, а його справу він передасть на розгляд господарській комісії. Іван мусить чекати. Між іншим Звєрєв не радить Іванові аж надто переоцінювати свої можливості, а краще терпеливо чекати рішення.

Але Іван не хоче чекати. Він, зрештою, знає, що це значить — чекати. Це значить довге, марудне товчення води в ступі і врешті, хто зна, з якими наслідками. Він нічого не перечить, але вже за годину його повідомив Петров, що сполучення з Москвою готове.

Звєрєв бачить, що з цим новим гостем не легко розв'язатись, кличе його до свого кабінету і пропонує полагодження справи пів-на-пів. Чи Іван був би таким вдоволений? Ні, Іван не вдоволений, але тим часом погоджується, бо Москва сказала також чекати, а весна не чекає. Іван лише вимагає, щоб обіцяні достави були зроблені негайно. Звєрєв обіцяє виконати все протягом найближчого тижня.

З цим Іван від'їхав.

Рання весна була холодна. Зелено зробилось по ярах, по балках, по степах. У Мошнах розгорілось діло. Пішла скрізь чутка, що там за трудодень дають півкіла зерна. З усіх околиць потягнулись робочі руки. У полі, у канцелярії, у стайнях, у майстернях робота. Ділять, орють, сіють, садять, полють, плянують.

Іван дістав свого коня, і тепер він весь час у сідлі. Радгосп прийняв зовсім інший вигляд. З культпропу зроблено контору, плякати забуто, політруків відправлено назад до партії. Все більше з'являлось різного тягла, все більше й більше корів і свиней. Купували, де могли і як могли. Бракувало кредитів. Іван позичав на власну руку, входив в ділові стосунки з іншими радгоспами, з шкільними господарствами, з окремими людьми, якщо такі десь появлялися. Як тільки скінчилася перша сівба, всі сили кинуто на ремонт. Вичищались грузи, крились дахи, прочищались доріжки, підстригались дерева, садились квіти. Цілі валки матеріялів потягнулись до радгоспу — збіжжя, солома, дерево, молодий висад, знаряддя. Іван ненаситний для нього нема забагато, все скуповує, все тягне.

І кухню достотно змінили, звели піддашшя вмурували котли, поставили столи. Тільки вариво не зміг змінити — все кандьор та кандьор пшоняний та баланда гречана. Найбільша Іванова журба, якій годі зарадити.

Соковитий, яскравий, соняшний ранок, гомонять навіжено жайворонки, б'є зозуля, Іван мчить через парк, через город, через поля на своєму каштановому, що дістав у військових. На кожній ділянці люди. Рухаються кволо, повільно, іноді сидять чи лежать. Побачать директора — швидше зводяться, швидше рухають руками.