Весна-красна
Шрифт:
— Аякже, єсть! І хлопці єсть спритні, та нема ні стадіону, ні путнього майдану.
— Як же ж це так? — підскочила Ольга Іванівна. — Директор — такий болільник, а про свою, заводську команду не дбає! Та я б такого директора й на матчі не пускала!
— А от же бачите — єсть такі люди: чуже любимо, а свого не помічаємо… Буває… А хто то вам шибку розбив?
— Та то вчора хлоп'ята у дворі в футбола грали й торохнули!
— А ти, Олег, любиш футбол?
— Ніби не знаєш?
— Болієш?
— Болію!
— А ти депутат міської Ради?
— Депутат!
— Чого ж ти не подбаєш, щоб міськрада взялася побудувати майданчик для дитячого футболу, щоб юні футболісти били по воротах, а не по вікнах… І взагалі майданчики для дитячого спорту…
Ольга Іванівна засміялася:
— Ага, депутат!
Олег Петрович, махнувши спінінгом, заспівав:
Солов'ї, солов'ї,Не тривожте солдат!— А я, діти мої, — захоплено говорив Іван Петрович Конвалія, — воду люблю, Дніпро люблю, човна люблю, весла люблю! Сядеш, махнеш веслами і летиш голубими хвилями, крутими дніпровими берегами милуючись… Яка краса! Я й не проти футболу… Але якось аж сумно, що й досі не закінчили відбудови стадіону ім. Хрущова! Навіть душових кімнат, кажуть, для футболістів нема!
— Як нема? — скрикнула Ольга Іванівна.
— А так: нема! Бігають до будинку фізкультури під душ!..
— Ганьба! А куди дивиться міністр цивільного будівництва т. Козюля?
— На матчі дивиться! Він — болільник!
— Не пускать! Університет одбудували, метро будують, а стадіон не готовий!..
— Олю! Олю! То ж таки університет…
— А то таки стадіон! Можна трохи й не повчитися…
— Олю! Олю!
— Ольго Іванівно, — заливався Конвалія, — оце здорово! Спорт, виходить, над усе?!
Гаряча Ольга Іванівна захопилася:
— Над усе! Спорт над усе! Народ здоровий, сильний, красивий…
— Народ грамотний, освічений, культурний, — в тон їй підхопив Олег Петрович…
Конвалія перекричав їх:
— Я вас, мої любі Олі, помирю! Чудесно, що в нас єсть університети, прекрасно, що в нас єсть стадіони… Треба, щоб і університети, і стадіони, коли вони єсть, щоб вони були і обладновані, і устатковані як слід.
— А як їх нема?
— А як їх нема, треба будувати. Спорт набрав всенародної ваги, народ любить всі види спорту й захоплюється ним. Отже…
— Отже, — Олег Петрович серйозно подивився на Ольгу Іванівну. — Отже, Олю, не підскакуй ти так різко… Тобі не можна… Бережи майбутнього футболіста чи спінінгіста!
— Футболіста!
— Ну, гаразд, хай буде футболіст! Так от і не скакай, бережи! І взагалі я задумуюсь, як ти будеш це літо на матчі ходити?
— А що таке?
— Ну, все ж таки такий стан…
— От і ходитиму! Хай дивиться, хай тренірується! Сезон кінчиться, а маленький наш світ побачить… Кажуть, що малятко на того подібне, на кого мама останні місяці найбільше дивиться… От якби ти, Олю, крайнього лівого в команді грав! А то…
— А то що? — аж упав Конвалія. — На всю футбольну команду буде схожий? А ти, Олег Петрович, візьмись… Може, хоч у дубль візьмуть?
Олег Петрович посміхнувся:
— Доведеться, очевидно! На кандидата ж наук вивчився! Може ж, і на крайнього лівого як-небудь видерусь?!
Весело реготалися Проліски з Конвалією…
До початку футбольного сезону залишилося десять день! — промовила Ольга Іванівна.