Чтение онлайн

— Чистий чи брудний — поговоримо в райвідділі.

Болт зрозумів: сперечатися марно.

— Поїхали, — погодився мало не лагідно. — Сподіваюсь, машину маєте?

— Спеціально приготована для вас, — не менш чемно відповів Хаблак.

12. — Починаємо слідчий експеримент, — мовив Хаблак і ще раз уважно роздивився довкола себе.

Олег, як і в той злощасний вечір, сидить на столі, поруч на лавочці — його мати, а з другого боку столу — поняті. Хлопчик теліпає ногами й гордовито озирається — там, на деякій відстані, юрмляться дітлахи. Для них сьогодні Олежка з Грицьком — найбільші герої, кажуть, це саме вони допомогли арештувати великого, може, найпершого в усій країні, злочинця. Кожен висловлював свою думку з цього приводу, нарешті слово “допомогли” було остаточно забуте, тепер усі знали абсолютно точно, що їхні товариші саме затримали злочинця і скоро всі побачать цього типа — недаремно ж біля будинку зупинилася міліцейська машина.

— Починаємо, — повторив Хаблак і повернувся до Сагайдачного: — Давайте, лейтенанте.

До цього майор пояснив понятим суть слідчого експерименту. Справа в тому, наголосив він, що криміналістична наука твердить: не може існувати на світі двоє людей з однаковою ходою. Так само, як нема однакових візерунків шкіри на пучках. Теоретичні досліди та численні експерименти підтверджують це. А якщо хто-небудь казатиме, що все ж знає двох людей з однаковою ходою, то цю помилку можна пояснити поганою спостережливістю або просто недосконалістю нашого ока.

Поняті кивали поважно, вони вже пройнялися важливістю своєї місії.

Сагайдачній, вислухавши останні Хаблакові настанови, пішов до парадного, і через хвилину звідти вийшов чоловік у світлій сорочці з короткими рукавами, береті й двома важкими валізами. Це був справді сильний чоловік, сила й спритність відчувалися в тому, як він ніс чемодани, як спустився з ганку й пішов — широко й розмашисто — по доріжці поміж штабелів ящиків з-під молока.

Олежка припинив теліпати ногами, уважно дивився в спину чоловіка, що віддалявся, потім перезирнувся з матір’ю й мовив Хаблакові:

— Ні…

— Чекай… — зупинив його майор і вказав пальцем на ще одного чоловіка в береті й білій сорочці, котрий вже з’явився на ганку.

— Уважно, Олежку!

І знову хлопець провів чоловіка з валізами байдужим поглядом, третій також не викликав у нього жодних емоцій, але коли з парадного вийшов четвертий, хлопець насторожився. Дивився, як прошкує той, трохи зігнувшись і нахиливши до плеча голову, і вираз розгубленості з’явився на його обличчі. Губа сіпнулась, і Хаблакові, який пильно стежив за виразом Олегового обличчя, видалося, що дитина зараз заплаче. Але хлопець рішуче простягнув руку й тицьнув пальцем у чоловіка з валізами.

— Він! — вигукнув голосно й рішуче. — Це він ніс тоді валізи з парадного!

— Стоп! — скомандував Хаблак і наказав Сагайдачному: — Зупиніть Болта, лейтенанте. А вас, — обернувся до понятих, — прошу зафіксувати свідчення Олега Пастушенка.

Ті закивали головами, Хаблак узявся складати протокол, а Боков, покинувши валізи, стояв поруч і дивився зло й насмішкувато.

— Даремно стараєшся, начальнику, — мовив нарешті зневажливо, — чхати я хотів на пацаньонка з його свідченням. І суду ці показання до шмиги, начальнику, наш радянський суд справедливий, і твої фортелі там не пройдуть.

Хаблак на мить відірвався від протоколу.

— Усе робиться по закону, Болт, — одповів, — тобто, вибачте, громадянине Боков. І зараз ми продовжимо слідчий експеримент.

Пойняті підписали протокол, Хаблак погладив Олежку по голівці, подивився в широко поставлені великі очі й не утримався, щоб не похвалити:

— Розумнику ти мій!

— Це справді він, дядьку майоре? — В Олегових очах горіло нетерпіння.

— Чекай, — застережливо підвів руку Хаблак, — подивимось, що скаже Грицько.

— Це він, — чомусь перейшов на шепіт хлопчик, — я точно упізнав його, дядьку майоре, й дивіться, щоб не втік…

— Не втече, — засміявся Хаблак, — тепер від нас ніхто не втече. Йди гуляй.

Видно було, що Олежка трохи образився, певно, сподівався на довшу розмову, а дядько майор, якому він спіймав злодія, відсилає його. Хотів заперечити, та мати вже міцно взяла за руку, й довелося злізати зі столу, де відчував себе вільніше й впевненіше, ніж справжнісінький цар на золотому троні. Однак, побачивши хлопчаків попід сусіднім будинком, забув образу й весело побіг туди.

Тепер місце на столі зайняв Грицько. Поруч нього стали його батько й мати — так, пояснив Хаблак понятим, вимагає закон, бо неповнолітні мусять свідчити лише в присутності батьків.

Болта вивели третім. Третім з п’яти приблизно одного зросту й будови тіла, п’яти кремезних чоловіків, спеціально відібраних для слідчого експерименту.

І Грицько, аніскілечки не завагавшись, вказав на нього.

— Цей дядько, — вигукнув збуджено, — ось цей, я відразу впізнав його!

І знову Болта підвели до понятих. Тепер він уже не закопилював зневажливо губу, стояв, дивлячись похмуро, і жовна ходили в нього на вилицях. Потім конвоїр з Сагайдачним повели його до машини, нараз Болт зупинився, ступив назад до Хаблака й люто насварився кулаком.

— І все ж, начальнику, нічого не вийде в тебе! — вигукнув. — Не визнаю твого експерименту, нема закону, щоб чесна людина з-за якоїсь сопливої малечі в тюрягу сідала.

Висловивши своє обурення і, либонь, вихлюпнувши надмірні емоції, Болт повернувся й пішов до машини, не озираючись і важко ступаючи. Як ішов щойно з двома валізами в руках.

13. Каштанов мовчки вислухав Хаблакову доповідь про слідчий експеримент, підсунув до себе чистий аркуш паперу й намалював цифру “1”.

— Що маємо “за”? — округлив одиницю масним чорнильним колом. — Обидва хлопчаки впізнали Болта.

— Беззаперечний доказ, — не без оптимізму ствердив Хаблак.

— Доказ чого?

Майор збагнув думку Каштанова.

— Звичайно, на основі цих свідчень ми не зможемо звинуватити Болта в крадіжці. “А я, — скаже він, — ніс свої валізи до готелю “Славутич”. Вийшов з таксі й ніс”.