Я, мій чорт і...
Шрифт:
— Паскудна річ — життя, — зі скрухою констатував я.
— І не кажи! — Чорт форкнув, як кінь. — Паскудніше бути не може... Я б радо вилікував усіх хворих дев'ятиногів з шістдесят четвертої Лебедя, але це потягло б за собою численні порушення інших кабальних угод, що неприпустимо. Тому, згідно з інструкцією, я мусив спокусити того шляхетного лікаря чимось здійсненним — багатством, славою, владою, жінками... цебто дев'ятиніжками... — Він уже вкотре зітхнув. — Але не можу я, не можу! Це понад мої сили — губити добрі душі.
— Ти справді дивовижний чорт, — сказав я.
Мій співрозмовник мляво кивнув і похнюпився.
— Отже, ти, — знову заговорив я, — не спокусивши мене, перейдеш до дев'ятої категорії?
— Гірше, — сумовито відповів чорт. — Значно гірше. Дев'ятої категорії дияволів-спокусників не існує, восьма найнижча. Я стану дияволом-слугою при якійсь із відьом... Бр-р! — Він здригнувся всім тілом. — Це жах! Брудне чаклування, приворотні й відворотні зілля, криваві шабаші, таке інше. Але що найгірше, що найгидкіше... — Чорт змовк і затулив морду пазурястими руками. Моє серце розривалося від жалю до нього.
— То що ж найгидкіше? — за хвилю спитав я.
— Розумієш, — став пояснювати чорт, опанувавши себе, — геть усі відьми збоченниці. Вони... — І він почав розповідати мені такі бридкі, огидні, паскудні речі про сексуальні уподобання відьом, що мій шлунок ледве не вчинив заколот проти недавно з'їденого обіду.
— Який жах! — з почуттям сказав я, урвавши чортову розповідь на найогидніших подробицях. — Тобі не позаздриш.
— Авжеж, авжеж...
— Мені дуже шкода тебе, — квапливо додав я. — Али нічим, повір, зарадити твоєму лихові я не можу. Не продавати ж тобі свою душу! Зрозумій мене правильно...
— Та розумію, — сказав чорт. — Чудово розумію... — Раптом у його очах спалахнули вогники надії. — А знаєш, людино...
— Називай мене Олегом, — великодушно дозволив я.
— Гаразд, Олеже. А ти можеш називат мене просто Альфредом.
Я згідно кивнув, і чорт продовжив:
— Так от, Олеже, ти все-таки можеш допомогти мені, не гублячи при тім свою душу.
— І як?
Певний час чорт набирався рішучості.
— Та є одна хитрість, — сказав він нарешті. — І ніякого ризику, повір мені на слово.
— Ну?
— Ми представимо все так, буцімто ти викликав мене на маґічний поєдинок, укладемо стандартну кабальну угоду, зареєструємо її...
— Ні! — жорстко промовив я, як відрубав. — Тільки не це!
Чорт похнюпився в безнадії.
— Ну, от! Ти навіть не вислухав мене, а вже заперечуєш.
Я зручніше влаштувався на канапі, трохи заспокоївся і сказав:
— Гаразд, вислухаю тебе. Але неперед нічого не обіцяю.
І я таки вислухав Альфреда. Вислухав і погодився!
Навіть зараз, пишучи ці рядки, я відчуваю, як усередині мене проймає крижаним холодом жах — адже ж чорт міг залюбки обдурити мене, обвести круг пальця. Відверто скажу: я й досі не в змозі переконливо обґрунтувати це своє рішення. Я просто повірив чортові, повірив у його чесність, в його порядність! Повірив, що йому осточортіло пекло, що він (як сам сказав) відчортькуватий. Певно, повірив я тому, що й сам почувався чужим серед людей, був відлюдькуватий, некомунікабельний. І ще одне. Я пожалів Альфреда, він до сліз розчулив мене детальними описами побуту дияволів на службі у відьом.
Отож ми уклали угоду, і на дванадцять годин я віддав себе під чортове чесне слово. Коли всі формальності були залагоджені, Альфред сказав:
— А тепер нам слід обмити угоду. Та й випити за успіх не завадило б.
І посеред кімнати виник стіл, рясно заставлений різними наїдками та напоями, декотрі з яких мені навіть не снилися. Ми влаштувалися на м'яких стільцях і випили за успіх.
— Слухай-но, Альфреде, — звернувся я до нього, коли алкоголь вдарив мені в голову. — Чи не міг би ти перекинутися на когось іншого. А то вигляд у тебе трохи... е-е... непрезентабельний.
— Це статутний вигляд диявола-спокусника восьмої категорії, — пояснив чорт. — Так належить за Сатутом. Але оскільки я зараз працюю за угодою... Ким би ти хотів мене бачити?
Я замислено почухав потилицю, і погляд мій впав на томик Булгакова, що стояв на книжковій полиці.
— Котом!
За мить навпроти мене сидів моторошних розмірів, чорний, мов сажа, котисько, достоту такий, яким я уявляв Бегемота, і попивав якусь темну рідину з величенького кришталевого келиха.
— Це я, Альфред, — сказав кіт, тикаючи собі в груди лівою лапою. — А це, — вказав на келиха, — валер'янка. Влаштовує?
Мене це цілком влаштовувало. Наш маленький бенкет тривав.
* * *
Наступного дня я прокинувся надзвичайно рано, о сьомій ранку, і не вилежувався за своїм звичаєм, а відразу ж сів у ліжку, протираючи заспані очі. У кімнаті я був не сам — переді мною стояло троє чортів. Аж троє!
Один з них був мій учорашній знайомий Альфред фон Бурбурмуло, обабіч його тримали за лікті двоє колег. О! То були справді респектабельні чорти — здоровенні, по-бісівськи красиві, величні та гордовиті. Як вони відрекомендувалися, дияволи найвищої категорії, Темні Ангели Потойбіччя, радники Великого Кола Нечистого. Безперечно, подумав я, це представники пекельної еліти. На їхньому тлі Альфред мав ще жалюгідніший вигляд, ніж учора, а проте, як він не ховав від мене свій погляд, я все ж завважив у його очах тріумфальний блиск.
— Людино! — заговорив один з дияволів-радників. — У чесному поєдинку ти здолав колишнього диявола-спокусника восьмої категорії Афреда фон Бурбурмуло. Згідно з укладеною між вами угодою, затвердженою канцелярією Його Сатанинської Високості, згаданий вже Афред фон Бурбурмуло надається тобі в якості диявола-слуги в довічне користування з правом передачі у спадок.
Темні Ангели турнули Альфреда в спину, і він розтягнувся на підлозі біля моїх ніг.
"Вдалося таки!" — промайнула в моїй голові радісна думка.
— А також, — підхопив другий респектабельний чорт, — на відзнаку за продемонстровані тобою чаклунські здібності Його Сатанинська Високість князь Пітьми присвоює тобі вчений ступінь доктора чорної маґії. — І він передав мені грамоту з цупкого сірого паперу.
Я машинально взяв її в руки і так і прикипів очманілим поглядом до кривавого кольору готичних літер, а надто ж до розгонистого підпису в кінці тексту "Altissimus Satanas", що навіть не зразу помітив зникнення обох дияволів-радників.