Чтение онлайн

Я подивився на неї із здивуванням:

— Чому? Адже “Меркюрі Майнз” — концерн з багатомільярдним капіталом.

— Це тепер. Вдалася лише друга спроба. Коли ви, юначе, хочете дізнатися про це, я радила б вам зустрітися з Грегорі Пауеллом. Вони з Майклом Донованом у 10-20-ті роки бралися в нас за найважчі справи. Я вже давно не маю вістей від Донована, а Пауелл живе тут, у Нью-Йорку. Тепер він дідусь — мені важко звикнути до цієї думки. Я пам’ятаю його ще зовсім молодим. Ну, звичайно, і я тоді була молодша…

Я спробував підохотити її.

— Доктор Келвін, якби ви мені розповіли про це хоча б у загальних рисах, то містер Пауелл міг би потім доповнити розповідь? Почніть з Меркурія, — запропонував я.

— Гаразд. Другу експедицію на Меркурій послали, здається, в 2015 році. То була дослідницька експедиція, яку фінансували фірми “Ю. С. Роботс” та “Солар Мінералз”. До її складу входили Грегорі Пауелл, Майкл Донован і представник нового покоління роботів…

Одна з найулюбленіших банальностей Грегорі Пауелла зводилась до того, що паніка до добра не доведе. А тому, коли Майк Донован, весь спітнілий, із скуйовдженим рудим чубом, стрімголов злетів назустріч йому вниз по сходах, Пауелл насупився.

— Що сталося? — запитав він. — Зламав собі ніготь?

— Ще чого, — захекано огризнувся Донован. — Що ти робив цілий день унизу? — Він перевів подих і випалив: — Спіді не вернувся!

Очі Пауелла розширилися, і він зупинився на сходах, але через якусь мить оговтався і знову рушив угору. Він мовчав, поки не дістався майданчика, а тоді спитав:

— Ти послав його по селен?

— Так.

— Давно?

— П’ять годин тому.

Запала тиша. От ситуація, хай їй біс! Всього двадцять годин вони на Меркурії, а вже вскочили в халепу. Меркурій завжди вважався нещасливою планетою Сонячної системи, але це вже занадто навіть і для планети, яка приносить нещастя.

— Давай все по порядку, — сказав Пауелл.

Вони увійшли до радіорубки. Її обладнання, незаймане ось уже десять років, що минули від Першої експедиції, трохи застаріло. Навіть десять років для техніки — це багато. Порівняти хоча б Спіді з поколінням роботів, які були в 2005 році. Щоправда, останнім часом робототехніка зробила карколомний стрибок. Пауелл торкнувся металевої поверхні, що зберегла ще блиск. Атмосфера занедбаності, що панувала в цій кімнаті, — втім, як і на всій станції, — справила гнітюче враження.

Донован, очевидно, відчув це, бо почав:

— Я пробував зв’язатися з ним по радіо, але нічого не вийшло. Радіо мало що дає на сонячному боці Меркурія — в усякому разі на відстані більше двох миль. Це одна з причин невдачі Першої експедиції. А ультракороткохвильової апаратури ми не зможемо настроїти ще кілька тижнів.

— Облишимо все це. Що ти з’ясував?

— Я впіймав немодульований сигнал на коротких хвилях. По ньому нічого не можна було визначити, крім координат Спіді. Я спостерігав за ним протягом двох годин і результати наніс на карту.

Донован дістав з кишені пожовклий аркуш пергаменту, — залишок від Першої невдалої експедиції, — жбурнув його на стіл і притис долонею. Пауелл, схрестивши руки на грудях, стояв віддалік і дивився на нього. Донован нервово тицьнув в аркуш олівцем.

— Оцей червоний хрестик — селенове озеро. Ти сам його позначив.

— Котре з них? — перебив його Пауелл. — Там їх три наніс Мак-Дугал перед своїм відльотом.

— Я, звичайно, послав Спіді до найближчого, звідси сімнадцять миль. Але яка різниця? — В його голосі вчувалася напруга. — Усі точки означають координати Спіді.

Уперше за весь час удаваний спокій Пауелла де й дівся, і він схопив карту.

— Ти серйозно? Цього не може бути!

— Але так є, — буркнув Донован.

Маленькі цятки, що позначали місцезнаходження робота, утворили нерівне коло, у центрі якого знаходився червоний хрестик — селенове озеро. Пальці Пауелла потяглися до рудих вусів — знак занепокоєння. Донован додав:

— За дві години, поки я за ним стежив, він обійшов це бісове озеро чотири рази. Мені здається, що він там кружлятиме без кінця. Ти розумієш, у якому становищі ми опинилися?

Пауелл глянув на нього, але нічого не сказав. О, він чудово розуміє, у якому вони становищі. Усе було просто, як силогізм. Батареї фотоелементів, що захищали їх від жахливої меркуріанської спеки, полетіли к бісу. Врятувати їх міг тільки селен. А його міг дістати лише Спіді. Не повернеться Спіді — не буде й селену. Не буде селену — не буде фотоелементів. Не буде фотоелементів… Що ж, смерть від повільного підсмажування — приємного мало. Донован сердито скуйовдив кучму свого рудого волосся і з гіркотою мовив:

— Ми виставимо себе на посміховисько перед усією Сонячною системою, Грегу. Як швидко все полетіло шкереберть. Знаменитий екіпаж у складі Пауелла і Донована послали на Меркурій, щоб з’ясувати, чи варто на сонячному боці відкривати копальні з найновішою технікою і роботами. А ми все це уколошкали першого ж дня. I робота ж дуже проста. Ми цього ніколи не переживемо.

— Хай це тебе не хвилює, — спокійно відказав Пауелл. — Якщо ми зараз нічого не придумаємо, переживати не доведеться. Ми просто не виживемо.