Чтение онлайн

Наприкінці двогодинної перевірки Пауелл добряче впрів, а Донован згриз свої нігті, що аж ніяк не належали до поживної дієти.

— То що там виходить, шефе? — запитав робот.

— Я повинен ще подумати, Дейве, — сказав Пауелл. — Поспішність у висновках нічого не дасть. Гадаю, тобі краще піти на зміну. Не перенапружуйся, і хай тебе поки що не хвилює виконання норм. А ми тут поміркуємо, що до чого.

Робот вийшов, і Донован глянув на Пауелла:

— Ну?

Пауелл уперто смикав себе за вуса, ніби хотів вирвати їх.

— Ніяких відхилень у його позитронному мозку немає, — сказав він.

— Не варто, либонь, бути таким категоричним.

— О, Юпітере! Майку, мозок — найнадійніша частина робота! Його п’ять разів перевіряли на Землі. I коли він успішно пройшов польові випробування, як пройшов їх Дейв, то найменших відхилень у мозку просто бути не може. Ці випробування охоплюють усі ключові зв’язки в мозку.

— I що ж виходить?

— Не квап мене. Дай подумати. Ще можуть бути механічні неполадки в тілі робота. А це означає, що могло вийти з ладу будь-що з півтори тисячі конденсаторів, двадцяти тисяч окремих електричних кіл, п’ятисот вакуумних ламп, тисячі реле й тисяч і тисяч інших деталей. Не кажучи вже про ці загадкові позитронні поля, про які ніхто нічого не знає.

— Послухай, Грегу, — в розпачі перебив його Донован, — у мене є ідея. Цей робот може обманювати. Він ніколи…

— Дурню, робот не може свідомо обманювати. Якби ми зараз мали тестер Маккормека-Уєстлі, ми могли б перевірити всі частини його тіла за якихось двадцять чотири — сорок вісім годин. Але на Землі є лише два таких тестери, вагою по десять тонн кожен. Їх не зрушиш з місця, бо вони змонтовані на фундаментах. Здорово, правда?

Донован гримнув кулаком по столу.

— Тебе гидко слухати, — повільно проказав Пауелл. — Ти начитався пригодницьких романів.

— Я хочу знати, — вигукнув Донован, — що ми збираємося робити!

— Скажу тобі. Я встановлю екран прямо над столом. Отут на стіні, ясно? — Він злісно тицьнув пальцем прямо в стіну. — А тоді з’єднаю його з тими забоями, де він працює, і спостерігатиму за ним!

— Оце й усе, Грегу?

Пауелл підвівся з крісла і вперся кулаками в стіл.

— Майку, мені зараз дуже важко. — В його голосі вчувалася втома. — Вже тиждень ти мене гризеш за цього Дейва. Все торочиш, що з ним щось негаразд. А знаєш, як він виходить з ладу? Ні! А знаєш, що саме не спрацьовує? Ні! А знаєш, яка причина всього цього? Ні! Чим вона викликана? Ні! Ти що-небудь знаєш про це? Ні! А я знаю? Ні! То чого ж ти від мене хочеш? Донован безпорадно розвів руками.

— Здаюсь!

— Отже, кажу ще раз. Щоб розпочати лікування, треба спершу визначити хворобу. Щоб приготувати рагу з кролика, треба спочатку його спіймати. Отже, будемо ловити кролика! А тепер іди.

Донован стомленими очима втупився в попередньо накидані тези польового звіту. По-перше, він утомився, а по-друге, який тут звіт, коли нічого не з’ясовано? Він відчув себе ображеним.

— Грегу, ми недодали вже майже тисячу тонн, — сказав він.

— Ти робиш відкриття, — відповів Пауелл, не піднімаючи голови. — А я й не здогадувався.

— А я хочу знати, — вибухнув Донован, — чого ми завжди вовтузимося з цими новими роботами? Я, зрештою, вирішив, що роботи, які годилися для мого двоюрідного діда по матері, цілком влаштовують і мене. Я за те, що випробувано і вивірено. За тих старих добрих роботів, які перевірені часом і не ламаються.

Пауелл шпурнув у нього книжкою з дивовижною влучністю, і Донован звалився з крісла.

— Останні п’ять років, — спокійно почав Пауелл, — ти випробував нові типи роботів у польових умовах для “Юнайтед Стейтс Роботс”. Й оскільки ми з тобою надто ревно виконували свої обов’язки на цих випробуваннях, нас нагородили найбруднішою роботою! I це твоя робота перш за все, — він тицьнув пальцем у бік Донована. — Але ти почав скімлити, наскільки я пам’ятаю, вже через п’ять хвилин після того, як тебе прийняли в “Ю. С. Роботс”. Чому ж ти не звільнишся?

— Гаразд, скажу тобі. — Донован перевернувся на живіт і, спершись ліктями об підлогу, запустив пальці в свою руду чуприну. — Це питання принципове. Зрештою, як фахівець, я беру участь в удосконаленні нових типів роботів. I це головний мій внесок у науковий прогрес. Але зрозумій мене правильно. Мене тут тримає не принцип, а гроші, які нам платять… Грегу!

Раптом Донован дико скрикнув. Пауелл скочив на рівні ноги й прикипів очима до екрана, куди показував рудоголовий. Очі в обох округлилися від страху.

— О, Юпітере! — прошепотів Пауелл.

Донован, затамувавши подих, підвівся з місця.

— Подивись на них, Грегу, вони збожеволіли.

— Давай скафандри, — сказав Пауелл, — ми йдемо туди.

Не відриваючись від екрана, він стежив за роботами. Виблискуючи бронзою, вони плавно рухалися на тлі тінястих скель безповітряного астероїда. Вони вишикувалися в колону й, освітлені власним тьмяним світлом, нечутно сновигали вздовж помережаних темними западинами стін грубо висіченого тунелю. Сім роботів, на чолі з Дейвом, крокували в ногу. Від їхніх чітких, синхронних поворотів ставало моторошно; плавно перебудовуючи ряди, вони рухалися з примарною легкістю місячної кулі.

Донован повернувся із скафандрами.

— Вони готуються напасти на нас, Грегу! Це ж військова муштра.

— I все ти знаєш. З таким самим успіхом це може бути й ритмічна гімнастика. Або, може, Дейву здалося, що він — балетмейстер. Завжди спершу подумай і ніколи не квапся висловитися, — холодно кинув Пауелл.

Донован насупився й демонстративно засунув детонатор у порожню кобуру, що висіла в нього збоку.

— Так чи інакше, але оце тобі робота з новими роботами. Я згоден з тобою, то — наша робота. Але дай мені відповідь на одне запитання. Чому?.. Чому з ними неодмінно щось не клеїться?

— Бо ми прокляті, — похмуро відповів Пауелл. — Ходімо!

Далеко попереду, крізь густу оксамитову темряву тунелю, прорізану променями їхніх ліхтарів, блимали вогники роботів.

— Он вони, — видихнув Донован.

— Я пробував зв’язатися з ними по радіо, але вони не відповідають, — схвильовано прошепотів Пауелл. — Можливо, радіо зіпсувалось.

— Тоді я радий, що ще не виготовили роботів, здатних працювати в цілковитій темряві. Мені б не дуже хотілося розшукувати сім божевільних роботів у темній шахті без радіозв’язку, якщо вони не світяться, як оті безглузді радіоактивні різдвяні ялинки.