Чтение онлайн

— Тим краще, — задоволено сказав Сідан.

Товариші довго ще розмовляли і полягали спати лише перед світанком. А зі сходом сонця були вже на ногах.

При денному світлі місцевість справляла ще сильніше враження. Легкий свіжий вітерець морщив темносиню поверхню океану, і вона мерехтіла під промінням сонця, ніби риб'яча луска. Біля рифів, як і раніше, пінилися буруни. Скелі втратили свою таємничість, але могутність і суворість їх навіть збільшилась. Каміння і ліс, ліс і каміння — більш нічого не було видно. Лише трохи далі на захід курився димок вулкана.

У найнеприступніших закапелках, з боку моря, були поналіплювані тисячі гнізд ластівок-саланганів. Зверху вони були відкриті, незамуровані, як у наших ластівок, і нагадували мисочки. У деяких можна було побачити навіть по два білих яєчка. В інших сиділи самки. Решта літала зграями і сповнювала повітря своїм криком.

— Та тут і пожива є, — сказав Сідан, показуючи на гнізда. — Коли не буде чого їсти, то можна й за гнізда взятися.

— Не дуже, — відповів Сурат. — Це не справжні салантани, вони домішують у свої гнізда рослини. Коли б це були чисті, то не було б тут такого безлюддя.

«Чисті» салангани ліплять своє гніздо тільки з слини. Коли вона висохне, то має вигляд холодцю. Салангани чотири рази на рік виводять дітей (по двоє) і щоразу ліплять нове гніздо. Найкращими гнізда бувають в період, коли пташенята щойно починають обростати пухом; тоді гнізда білі, прозорі. До цього часу вони вважаються несмачними, а коли пташенята обростуть пір'ям, гнізда чорніють, і їх зовсім не їдять. Європейці кажуть, що смак саланганових гнізд не дуже-то приємний, але китайці платять карбованців вісімдесят за кілограм (а на нього йде до ста сорока гнізд).

Але найприємнішим для наших товаришів було те, що вони ніде не помітили слідів людини. Здавалося, ніби повстанці заїхали кудись на край світу.

— Все це добре, — сказав, нарешті, Сідан, — але чи зможемо ми тут пристати з нашим кораблем?

— Ось поглянь, — відказав Сурат і підвів його до краю стіни. З цієї висоти відкрилося, як на долоні, не тільки все узбережжя, але й дно моря. Виразно виднілися окремі камені під водою, які звичайно не можна помітити внизу. Стало видно глибокі й мілкі місця. А на сотню кроків праворуч визначився непоганий прохід рифами.

— Навіть не треба спеціального обстеження робити, — сказав Сурат. — Звідси все видно краще, ніж звідти.

— Але яка ширина і глибина проходу?

— Це вже можна виміряти.

Сідан підійшов до другого краю і гукнув товаришів у човні:

— Під'їжджайте он туди і зміряйте глибину та ширину проходу!

Човен відійшов. Під керівництвом вверху почали робити промірювання. Ширину проходу виміряли легко; вона була достатньою для корабля. Але точно визначити глибину не було можливості, бо човен в цьому вирі не міг зупинитись. Заміряли приблизно, веслом навскоси.

— Футів з вісім! — крикнули знизу.

— Кепсько, — насупився Сідан. — А корабель сидить на тринадцять. В якому стані зараз приплив?

— Та зараз саме відплив, — відповів Сурат. — Приплив повинен бути після полудня. Значить, наступний — після півночі. Ви приїхали саме під час припливу.

— Чи високо він піднімається?

— Та вчора, наприклад, зовсім сховалась ота скеля.

Сідан глянув на неї і повеселішав: скеля здавалася досить високою.

— Хлопці! Прикиньте там висоту отієї скелі — знову крикнув він униз.

— Футів десять! — відповіли знизу.

— Дуже добре! — зрадів Сідан. — Це значить, разом буде вісімнадцять футів.

Потім дослідили глибину в інших місцях, по дорозі до фіорду. Зміряли відстань од бар'єра до прибережної стіни, щоб побачити, чи зможе корабель завернути вбік. Цей результат був не дуже задовільний: відстань мало перевищувала довжину корабля: значить, не дуже тут розвернешся.

— Ну що ж? — сказав Сурат. — Нічого не зробиш. Доведеться брати трохи навскоси і тягнути канатами. Он за ту і за оту скелю можна буде їх зачепити.

Таким чином обмірковували всі можливості, підготувалися і почали чекати вечора. О годині першій чи другій набіг приплив і справді затопив ту скелю. Отже, з цього боку все було гаразд.

Надвечір човен вийшов у море. Минуло півгодини, година, а попереду нікого не було. Ще година минула, стало вже зовсім темно, але ні корабля, ні катера ніде не було.

Руки з веслами самі опустилися, човен спинився.

— Зброя! Стільки зброї загинуло! — простогнав Сідан, і та ж самісінька думка відбилася в серці його товаришів.

І лише після того подумали вони про долю і тих, що були на кораблі…

Корабель тихо погойдувався на спокійному просторі Індійського океану. Час від часу він посувався на кілька кілометрів, бо його відносило вбік течією або вітерцем, а потім знову стояв на місці, ніби сонний. Навколо ні душі.

Після полудня раптом пролунав крик вахтового:

— Дим з лівого борту!

Кинулися на лівий бік, скерували підзорні труби. На півдні ледь виднівся корабель, але розпізнати його було важко, навіть не можна було помітити, в який бік він іде.

Команда позирала на керівників, чекаючи наказу: тікати чи підготуватися до бою?

Ті напружено стежили за кораблем і обмінювалися думками.

— Регулярні кораблі тут не ходять. Значить, це випадковий.