Чтение онлайн

— Задній хід!

— Послабити троси!

— Малий хід!

— Натягнути троси!

Ось уже середина корабля в проході. Команда квапливо відпихається від скель. Ось найрискованіша мить: у проході гойдається корма. Ось вона нахилилася ліворуч на камінь. Щетина з жердин, палиць втикається в камінь, ковзає по ньому.

Ось один з команди впав з трапа у воду, мало не потрапивши між кораблем і скелею, — упав і виплив до носа корабля. Рятувати його не було часу і потреби, — знали, що не втопиться.

Потім раптово кинуло корму праворуч. Люди не встигли чи не могли стримати її своїми жердинами… Почувся легкій шурхіт: два мішки з борошном опинилися між кораблем і каменем.

З полегкістю зітхнули сотні грудей. І ще легше всі зітхнули, коли корабель проскочив через бар'єр. Та за мить радість була зіпсована іншим поштовхом, твердим, лютим. Тріснуло попереду біля носа.

Гейс кинувся туди. Але ніс корабля не торкнувся берега. Значить, корабель ударився об якийсь підводний камінь біля стіни.

Тимчасом знизу повідомили, що в лівій носовій частині, на півметра нижче ватерлінії, з'явилася тріщина, на щастя невелика, бо рух корабля був досить слабкий. Поки що заткнули її, пустили в хід насоси і почали просуватися далі.

— В порівнянні з усією справою таке лихо — зовсім не лихо, — сказав Гейс. — А коли розвантажимо корабель, то пробоїна підніметься над водою, і її легко буде залатати.

Далі вже було легше працювати. Поволі заїхали в затоку, поставили корабель, прикріпили його. Та, на жаль, весь він не сховався, і корма його трохи виднілася. Правда, висовувалась вона не в море, а в таку саму затоку, але все ж таки якби з моря хтось пильно оглянув берег, то міг би помітити її.

— Нічого! — заспокоїв Гудас. — Ми так прикриємо цей кінець зеленими гілками і деревами, що навіть зблизька не побачать.

Цю ніч провели ніби в себе дома. Кожен відчував спокій, впевненість. Найважливіша робота була виконана, зброї не загрожує безпосередня небезпека. Навіть коли б тепер і з'явилися голландці, з ними можна було б вступити в бій, як рівний з рівним.

Щоб вивантажити зброю в таких незручних умовах, знайти для неї місце, перенести, а потім ще полагодити корабель, треба було чимало часу, може кілька місяців. А тимчасом слід було підготувати справу і з іншого боку — налагодити зв'язок з організаціями по всій країні.

Для цього вже наступного дня Гейс і Салул залишили корабель і вирушили через гори. А там вони розсталися: Салул поїхав у Батавію, а Гейс — в Сурабайю. Звідти він попрямував у Сінгапур і прибув у Батавію вже як поважний мінгер ван-Декер. Усе, що було потім, нам уже відомо.

Команда «Саардама» приступила до роботи. Спочатку «прикрасили» корабель: так сховали його в зелені, що помітити його можна було, лише під'їхавши впритул.

Потім почали готуватися до вивантаження. Приладнали блоки, щоб піднімати тягарі вгору, але того ж дня довелося не тільки припинити підготовку, а навіть прибрати те, що було зроблено.

На заході біля берега помітили чорну точку. Через деякий час побачили, що це невелике парове судно. А ще за кілька хвилин переконалися, що це голландський міноносець.

З того, що він ішов з заходу, вздовж берега, і ніби часом зупинявся, можна було догадатися, що його вислано спеціально, щоб обслідувати південний берег Яви, а можливо, й інших островів, і знайти слід «Саардама».

— Замаскуватись і приготуватися до бою! — пролунала команда Гудаса.

За мить Скелі Ластівчиних Гнізд спустіли, затихли. Тільки буруни гули біля рифів та горлали салангани. А інші пташки навіть посміливішали настільки, що почали літати між гілками, які прикривали корму «Саардама». І за це старий Гудас був дуже вдячний їм.

Міноносець наблизився. Побачивши маленьку бухту, він навіть повернув ближче до берега, але піняві буруни попередили його, що сюди наближатися не можна. Навколо безлюддя; лише пташки щебечуть та літають між деревами.

Чи могло кому-небудь спасти на думку, що тут ховається корабель, що двісті очей напружено стежать за кожним рухом міноносця? І він пішов собі далі.

Після цього протягом кількох тижнів бачили тільки одне парусне судно і один пароплав, та й то далеко на горизонті. Можливо, це теж був голландський військовий корабель, який шукав їх навколо Яви, але після першої удачі команда «Саардама» майже зовсім не турбувалася.

Робота ж тривала своїм порядком. Поволі, ящик за ящиком, піднімалися вгору гвинтівки, патрони; підняли кілька кулеметів. Довелося довго радитись, чи брати корабельні гармати. Одні казали, що «Саардаму» з його чотирма невеликими гарматами все одно неможливо розпочинати бій з добрими військовими кораблями, а на землі вони згодяться. Другі доводили, що й на землі гармат не можна використати, бо перетягнути їх через ці гори, та ще з належною кількістю снарядів, невистачить сил. Досить буде, коли вдасться доставити всі гвинтівки, кулемети і патрони. Чотири гармати все одно не вирішать долю війни, а на кораблі можуть згодитися хоч би проти того самого міноносця. Треті пропонували поділити гармати порівну.

Але братися за цю справу було ще рано, бо з'ясувалося, що й тієї частини зброї, яка вже вивантажена, нема куди подіти. Дірка, через яку тоді ліз Сідан з товаришами, була вже зовсім повна, що надзвичайно заважало зносинам з вершиною гори. Кілька сусідніх невеликих щілин так само були заповнені, а тимчасом не було вивантажено і третини всього добра. А дощі вже загрожували зовсім зіпсувати справу.

Довелося подумати про те, щоб знайти більш підходящий склад для зброї.

Почали щодня посилати по кілька чоловік у розвідку, щоб знайти якусь печеру. Обшукали всі навколишні гори, але не так легко було знайти підземелля, де можна було б сховати всю зброю.

Під час однієї такої екскурсії навіть втратили товариша.

Група з п'яти чоловік заблукала в горах. Кружляли вони півдня, стомилися, зголодніли і, нарешті, опинилися перед проваллям, яке йшло далеко праворуч і ліворуч. Перейти не можна, треба обійти, але з якого боку? Вирішили послати двох чоловік у обидва кінці, щоб розвідати кращу дорогу. Але йти нікому не хотілося, бо всі стомились. Тоді один згодився піти добровільно; це був Гоно, той самий гультяй, в якому прокинулося сумління під час захоплення «Саардама».