Чтение онлайн

у чомусь винні, скоївши й не скоївши,

як винен той святий Варфоломій

за те Варфоломіївське побоїще.

О горе нам!.. Я вже як ті пророки,

що часом божеволіли з жалю.

Я знаю свій народ. Кляну його пороки.

Але за нього Господа молю!

А ВИ, ЩО ЗВИКЛИ РОЗЗЯВЛЯТИ ПАЩІ,

злочинства наші множити стокрот, —

побійтесь Бога! Ви нічим не кращі

за мій сумний зацькований народ.

А втім, нехай. Дорога правди довга.

Усі усім втовкмачують своє.

У всеправуючого Бога

усе записано як є.

МИ ЗА СВОЇМ НЕПЕРЕБУТНІМ ГОРЕМ

все про своє говорим і говорим.

А як пильніше глянуть навкруги —

все хтось комусь на світі вороги.

Добром ніде на світі не завізно.

Закон війни, тяжка його хода.

Чи ті пани, повбирані в залізо,

чи та в шапках баранячих орда.

Ніхто ніде наживою не знехтує.

Хіба лиш хан пустошити мастак?

А королі не віддають ландскнехтам

на пограбунок села і міста?

Це їх платня. Тож хан і суне потоптом

і ділять здобич ханські вояки.

Але деінде запорвали б золотом.

А в нас яке тут золото? Жінки.

БУЛО ВСЬОГО, А БУДЕ ЩЕ ВСЬОГІШЕ.

І що не день — все гірше, й гірше, й гірше.

То мор, то мур, то голод, то війна.

То з неба грім, то в полі сарана.

То гнів царя. То ласка королева.

То знов якась чужинська кабала.

А звідусіль — то хижі кігті лева,

то дзьоб зоключений орла.

І ПОКИ МИ ЗБЕРЕМСЯ НА ПОТУГУ,

чужих корон задурені підданці, —

пани торгують.

З Бреста і по Бугу

плоти лаштують на далекий Данціг.

Чужі та прийшлі, вже тут укорінені,

та ще й своїх причаєне кубло

так вирипали двері України —

аж холодом з Європи потягло.

Немає вже медової землі.

Рознищили пани і королі.

От що в нас є — могили та й могили.

Та Чорний Шлях з невільницьким плачем.

Цьому народу світ уже немилий

від зайшлих вбивць і від своїх нікчем.

ЧИ ТОЙ КОРОЛЬ,

ЧИ ТЕ МОСКОВСЬКЕ ЦАРСТВО,

яка почвара не посяде трон, —

ну що ти скажеш, ні одне моцарство

не хоче брати на герби ворон!

Усе орли, все птиці гонорові,

або ще сокіл чи стріла і лук.

Але ж проливши стільки тої крові,

уже б їм личив двоголовий крук!

ПУСТЕЛЬНИЙ ШЛЯХ ЗГУБИВСЯ ДЕСЬ НА ОВИДІ.

Сповзає круча в глинища руді.

А спека давить як душа без сповіді.

Малює пам'ять кола по воді…

ЧИ Б'ЮТЬ ЩЕ ДЗВОНИ В ЛАВРІ НА ДЗВІНИЦІ?

Чи вже добіг до Криму той бігун?

Чи принц Конде сидить іще в темниці?

Що з моїм військом? Чи живий Богун? —

нічо не знаю. Каркає над нами.

І ліс шумить. Оце і весь мій світ —

оця фортеця й десь там за тернами

отой єдиний підзамчанський дід.

КОЛИСЬ, БУЛО, ТО ПІШИЙ, ТО КОМОННИЙ.

І німець мандрував, і київський спудей.

Тепер цей шлях безлюдний, безгомонний.

Отак колись незчуємося, де й

поділася та наша Україна.

І люди будуть, та уже не ті.

Лиш десь там туга у степах чаїна

та рушничок зотлілий на хресті…

НЕМА ШРАМКА — НАВІДУЮСЬ ДО ДІДА.

От де мені ще добре, так це тут.

І груша є, і хто ж його провіда?

І мальви — здичавіли, а цвітуть!

Цей дід гончар на гетьмана лихий.

Все лає Хмеля, що така розруха.

Із ним не побалакаєш, глухий.

Чи, може, звик, що вже ніхто не слуха.

Все крутить круг свій і гуде як джміль.

А лає так, що годі й повторити.

Ну, а що я і є той самий Хміль,

чей не потреба говорити.

ДОВОЮВАВСЯ, ХАЙ БИ ЙОМУ ГРЕЦЬ.

Призвів людей іще до 'дної пастки.

Чи ця поразка — це уже кінець?

Чи лиш початок іншої поразки?

БОЖЕ МИЛИЙ, ЯК ЗОРІ СВІТЯТЬСЯ!

Десь там Суботів, десь там Січ…

У Волині є око Світязя.

Воно також дивиться в ніч.

Вже чути з пущі липу переквітлу.

Нічного неба незглибима твердь.

Я слухаю вночі правічний голос вітру.

Щось стогне у дворі. То ходить моя смерть.

Славетно жив. Кінчаю сіромашне.

Моїх думок безсонних чорторий.

Як виє вітер, наче йому страшно

і наче сумно, наче він старий.

БОЮСЯ НОЧІ, В НІЙ НЕМАЄ ДНА.

Життя прожив — і ось мої набутки.

Душа іде сама собі одна

крізь день і ніч, і спогади, і смутки.

То десь кричать на згарищах сичі.

То виє вовк, то вітер виє в полі.

Та ще той лицар. Глянеш уночі —

а він лежить. Сахнешся мимоволі.

НЕМА ЖИТТЯ В ТАКОМУ ЖИВОТІННІ.

Між нами ходять привиди і тіні.

По схилах підкрадаються вночі

япинуваті скорчені корчі.

І СНЯТЬСЯ СНИ, ГІРКІШІ ВІД РОПИ.