Чтение онлайн

Така сама доля може спіткати і Калгурлі, — не допоможе ні залізниця, ні проект водогону, що обіцяє «ріки чистої води», які потечуть через приїски. Лихоліття кризи не милувало Калгурлі, хоч Морріс запевняв, що на біржі з’явились деякі ознаки пожвавлення. На приїсках один по одному закривались рудники, і сотні безробітних рудокопів з своїми сім’ями ледве животіли в злиденних напівзруйнованих халупах, а старателі подалися шукати щастя у Клондайк.

Багатьом здавалося, що кризі не буде кінця-краю. І вони пророкували, що незабаром Калгурлі перетвориться в таке саме закинуте рудникове селище, як Кулгарді, і тільки ряди будинків-пусток,. два-три трактири та кілька напівзруйнованих рудників на околиці нагадуватимуть про те, як колись вирувало життя у цьому місті — «перлині приїсків». Але старожили не поділяли цього песимізму. Вони пирхали, слухаючи похмурі віщування, і не втрачали віри в добрий старий Боулдерський кряж, що простягнувся навколо міста Калгурлі.

Морріс, немов підбадьорюючи Саллі, показав їй на брудні пасма диму, які поволі пливли в тихому нічному повітрі, залитому непевним світлом місяця.

— Зеб Лейн каже, що зараз розв’язується проблема сірчаних руд, якою нас весь час страхають, і що справи на Боулдері незабаром знову підуть на лад.

— Що ж, йому видніше, — промовив Дінні сухо. — Мабуть, справи підуть на лад, як тільки це стане вигідно для промисловців. Але колишньому завзяттю і багатству — зась. Не ті часи.

— І ми вже не ті, — вихопилось у Саллі.

— Вірно, мем, і ми не ті, — озвався Дінні, і в погляді його промайнув співчутливий вираз. — Ось деякі хлопці набрались розуму: продали першу ж добру ділянку і мерщій накивали звідси п’ятами. Білл Єгосафат, наприклад, осів на землі. Як тільки вони з Джонсом Крупинкою продали своє родовище в Леонорі, Білл подався на Схід, і тепер у нього ферма десь біля Ріверіни.

— Старій ері шукачів золота на цих приїсках настав край, — сказав Морріс. — Починається нова ера. Тепер зміцнюватиметься промисловість, і її інтересам буде підкорено все. Нам в якійсь мірі потрібен прогрес, який вона з собою несе. Зростання промисловості створило Калгурлі — дало нам рудники і залізницю.

— Так-то воно так, — палко сказав Дінні, — але афери і спекуляція, на яких побудована промисловість, довели нас, як бачиш, чортзна до чого. Ні, треба очистити приїски від усього цього бруду; ми повинні боротися за свої права безустанно, якщо не хочемо, щоб на наших приїсках грабували народ. Я маю на увазі не тільки таких, як ми з тобою, не тільки старих золотошукачів і рудокопів, а всіх, хто тут живе і працює і для кого приїски — рідна домівка. На них тримається все життя приїсків, а для промисловців вони все одно що грязюка на дорозі.

З глибини веранди почувся хрипкий голос Кріса:

— «Обурення — це зростання свідомості нації, — каже сер Роберт Піль. — Народ повинен обурюватися доти, поки не створить справедливих законів».

— А хіба хто проти цього заперечує? — похмуро сказав Морріс, звертаючись до Дінні. — Як згадаєш про все золото, видобуте в нашій країні, про мільйони фунтів стерлінгів, у які воно перетворилось, аж не віриться, що тим, хто живе тут, на приїсках, дістались мізерні крихти. Хоч які були зловживання, погане управління, біржові афери, а все ж боулдерські рудники виплатили понад три мільйони дивідендів. А ми живемо в цьому триклятому пеклі і гинемо від бруду, нестачі води, через відсутність елементарних вигод. Лікарня — це дощані бараки і парусинові намети, де хворі на тиф щоліта мруть наче мухи. А оці халупи із заліза й ряднини, в яких живуть рудокопи, — це вже казна-що, дивитись гидко!

— А ти ростеш, Моррі, — посміхнувся Дінні. — Вже зовсім не той запліснявілий консерватор, яким був колись.

— Я такий же трудівник, як і всі ви, — сказав Морріс. — А кайло і лопата навчили мене розбиратися у політиці.

— А скільки старателів заробляли цілу купу грошей на перших ділянках і тут же розтринькували все до останнього пенса! — озвалася Саллі.

— Ще б пак! — вигукнув Дінні. — Адже душа волі просить! Ну і дуріли хто як умів. Адже як бувало: пощастить хлопцеві — він продасть ділянку і місяців два-три живе, мов король. А тепер хіба мало таких «королів» порпається в покидьках, у помийницях.

— Аж надто багато користі дало нам золото! — глузливо промовила Саллі. — Це була примара, за якою ви всі ганялись. Уявляли, що вона створить вам рай на землі.

Старий Кріс пробурмотів:

— І коли золота мало, і коли його надто багато — і так, і так кепсько, мем, — замислено промовив Дінні. — Пам’ятаєш, Моррі, як хлопці з Лондондеррі притягли повний візок золота, а сотні старателів повернулися з того ж походу з порожніми руками?

Морріс мовчки кивнув.

— А все-таки, — вів далі Дінні, — кожен знав, що він не помре з голоду, поки у його товаришів е хоч скоринка хліба або кілька пенсів у кишені. Хлопці з Лондондеррі, як тільки здали своє золото, теж не пожаліли грошей для товаришів. А чудові були часи й хороші люди, вірно, Моррі?

— Та кажіть уже прямо: перші старателі — найкращі люди на землі, — глузливо промовила Саллі; вона вже не раз чула такі розмови.

— А хіба ні? Саме так воно і є, мем, — сказав Дінні. — Це були хороші, чесні хлопці — всі до єдиного, а якщо і трап лявся який-небудь пройда, то на загальних зборах з ним не панькались.

— А ти пам’ятаєш, як купи золота з першої ділянки Бейлі лежали в старій поштовій конторі? — спитав Морріс. — І нікому навіть на думку не спадало вкрасти це золото і втекти з ним.

Дінні усміхнувся.

— Хотів би я поглянути, чи вдалося б кому це зробити! Ні, поки тут не було ні рудників, ні залізниць — не було і всіх оцих пройдисвітів та бандитів, які вбивають і грабують подорожніх. У нас тільки тоді зчиняли стрілянину, коли вже надто перепивалися.

— А ти пам’ятаєш, як новий констебль замкнув приїскового інспектора і старого Крукшенкса за появу в нетверезому стані та порушення громадської тиші і порядку? Вранці інспектор уладнав справу з констеблем, а старого Крукшенкса залишив у ліжку в готелі. Сидить він у своєму старому наметі, на якому написано: «Суд», сидить і лає на всі заставки двох п’яниць, коли раптом з’являється Крукшенкс у спідній сорочці і з пляшкою в руці. «Ей ти, старий індик, облиш до дідька тих нещасних недоносків, чого ти їх мучиш! Ходімо краще вип’ємо!» Інспектор оголошує, що слухання справи відкладається, і обидва ідуть до трактиру.