Чтение онлайн

– Знаєте, що з цього приводу сказав генерал Дудаєв?

– З якого приводу? – не зрозумів він.

– Найцікавіше у цій війні настане тоді, коли мертві почнуть повертатися з того світу.

– Мертві? З того світу? Ці кавказці уміють розмовляти афоризмами. Але за тією пишномовністю не завжди збагнеш, що вони мають на увазі.

Що і кого мав на увазі генерал, знав, мабуть, тільки він один, і з мого боку було б недоречно зараз тлумачити суть його слів, які я вперше почув від Султана Аржа, тобто Султана Чорного із села Гухой. Та саме тоді він розповів моторошну історію про поховання першого грузинського президента Звіада Гамсахурдіа, котрий під час вигнання знайшов собі прихисток у Чеченії. Взагалі-то Султан Арж був зовсім не чорний, він мав русяве волосся і сині очі, які часто бувають у чеченців, і хоч зростом сягав під два метри, скидався на велетенську дитину, наділену, як у легендах, неприродною силою. Єдиним, кого боявся Султан, був Аллах, і лише раз у житті його спиною повзали мурашки.

На початку січня 1994 року надійшла сумна звістка про самогубство Звіада. Для тих, хто хоч трохи знав опального президента, це була приголомшлива несподіванка, адже він тільки-но вирушив із Грозного у Західну Грузію, щоб очолити рух за відновлення конституційного ладу в своїй країні. Світ розгубився у здогадах і підозрах, подейкували про таємниче вбивство і тяжку хворобу Гамсахурдіа, через яку він, мовляв, у відчаї наклав на себе руки, а тим часом вдова президента звернулася до Джохара з проханням про посередництво між родиною Гамсахурдіа та режимом Шеварднадзе у справі з’ясування справжньої долі її чоловіка.

Джохар відразу розпорядився створити урядову комісію, яку очолив Зелімхан Яндарбієв. Окрім міністра закордонних справ Юсефа Шамсуддіна, радника Дудаєва Гелані Ахмедова, до неї увійшло ще кілька дебелих хлопців, серед яких в охороні був і Султан Чорний.

Зв’язалися з Тбілісі, де, на превеликий подив, чеченську комісію прийняли без жодних заперечень і на найвищому рівні, хоча й з неприхованою насторогою. Річ у тім, що тут нічогісінько не знали про обставини загибелі Звіада, а дізнатися дуже кортіло, і вже в аеропорту чеченців зустрічали високі урядовці та керівники спецслужб.

Де? Коли? Як? Ці запитання однаковою мірою хвилювали і генпрокурора, і того ж таки Шеварднадзе, який також прийняв Яндарбієва без жодних зволікань.

Але Зелімхан Яндарбієв був не лише державним діячем, а ще й поетом, а тому із завеликою дозою красномовства почав з того, що Звіад Гамсахурдіа – видатний син свого народу і його належить поховати поруч із грузинськими царями.

Шеварднадзе змінився з лиця і, зворухнувши жовнами, різко перебив Яндарбієва:

– Ніякий він не син! Не син і не видатний. На ньому кров і нещастя народу.

Зелімхан завважив, що професійному дипломатові забракло протокольної витримки, і, пригладивши бороду, сказав незворушно:

– Він син не лише Грузії, він син усього Кавказу. А на кому кров і нещастя народу – розсудить історія.

– Вона вже розсудила!

– Досвідченим політикам не личить така нестриманість у ставленні до своїх опонентів.

– Це вам не личить мене повчати. Джохар ніколи б не дозволив собі так розмовляти зі мною.

– Пробачте, – чемно сказав Зелімхан. – Я тільки прагну адекватної оцінки особи небіжчика.

– Ми не для того тут з вами зустрілися. І не будемо робити проблему з цього похорону. Він може бути похований тільки як рядовий громадянин.

Шеварднадзе нервово підвівся, даючи знати, що розмову закінчено.

Чеченський візит фактично закінчився нічим, проте було домовлено про координацію дій з обох сторін, і невдовзі до Грозного прибула слідча група з генпрокуратури Грузії. Її прийняв Джохар Дудаєв.

Генерал, як завжди, був у своїй камуфльованій робі без знаків розрізнення – тільки сині рубчики на пілотці вказували на рід військ.

– Мій народ із гордістю сприйме факт поховання першого президента Грузії на чеченській землі, – сказав він. – Але, зважаючи на роль і значення постаті Звіада Гамсахурдіа, вважав би правильним поховати його на батьківщині з усіма почестями. Поруч з найбільшими синами Грузії.

– Але ж… – зам’явся заступник генпрокурора, – з нами не хоче навіть зустрітися вдова покійного.

– У вдів, – сказав генерал, – завжди своє особливе ставлення до таких подій. І це треба сприймати з розумінням. А нам потрібно якомога швидше владнати всі формальності і зайнятися головним – похованням Звіада. Чи то в Грузії, чи в Чеченії.

Однак «формальностям» не видно було кінця. Бо та ж слідча група давно розгорнула пошуки тіла Звіада по всій Західній Грузії і, заграючи з чеченцями, лише намагалася виграти час. Та всі зусилля виявилися марними і, втрапивши в глухий кут, грузинські спецслужби були змушені допустити до цього чеченців і гарантувати безперешкодне вивезення тіла до Грозного. Після візуальної ідентифікації.

Можливо, взаємні претензії так і не вщухли б, але в середині лютого до чеченської сторони приєдналися всюдисущі литовці, і в Тбілісі вже прибули члени їхнього парламенту. Знову формальності, уточнення протоколу розпізнання і передачі тіла. Ніяк не вгавав той-таки заступник генпрокурора, який наполягав на судово-медичній експертизі в повному обсязі, інакше він не дасть санкції на перевезення тіла. Трохи остудити його вдалося сивим академікам, котрі добре знали Звіада і в останній момент увійшли до грузинської делегації.

Нарешті вилетіли в Зугдіді, де пересіли на вертоліт, залишивши тут частину людей, у тому числі й академіків. А далі вирушили тим маршрутом, що його вказував представник родини Гамсахурдіа, охоронець Звіада, який був із ним до останньої хвилини. Султан Чорний казав, що грузини з великою повагою дивилися на цього чоловіка, як, зрештою, з такою ж шанобою ставилися вони й до чеченців, і якби викинути з вертольота заступника генпрокурора, казав Султан Чорний, то всі ми нагадували б одну сім’ю.