Чтение онлайн

І коли сила пронеслася по його жилах, Галбаторікс оголосив себе королем усієї Алагезії.

З того часу він панує над нами.

Закінчивши свою оповідь, Бром пішов разом з юрбою трубадурів. Ерагон бачив, як на його щоці зблиснула сльоза. Люди поволі розходились, тихо перемовляючись, а Герроу звернувся до хлопців:

— Уважайте, що вам дуже пощастило. За все своє життя я чув цю історію тільки двічі. Якби імперія дізналася, що Бром її розповідає, він не дожив би й до наступного ранку.

Увечері, повернувшися з Карвахола, Ерагон залишився у своїй кімнаті на самоті, й вирішив перевірити камінь так, як це робив Мерлок. Він поклав його на ліжко, а поруч із ним три інструменти. Почав з дерев’яного молоточка. Парубок легенько постукав ним по каменю. Той відгукнувся ледь чутним бринінням. Задоволений, юнак узяв наступний інструмент — важку шкіряну кувалду. Раз — і кімнату сповнив протяжний дзвін. Нарешті, він простукав камінь маленьким металевим долотом. Метал ані надколов, ані подряпав знахідку, видобувши з неї надзвичайно тонкий звук. Коли стихла остання нота, юнакові здалося, ніби він почув якийсь писк.

«Мерлок казав, що всередині він порожній, — подумав Ерагон, — то, може, там, усередині, у ньому є щось цінне? Як же його відкрити? Той, хто його огранив, знав, що робить. А той, хто підкинув на Хребет, певно, не сподіваючись отримати назад, таки й справді назавжди його втратив. Я не вірю, що чаклун, який уміє рухати каміння, не зміг би його знайти. Невже його призначено саме для мене?» Хлопець не знав відповіді на це питання. Змирившись із загадкою, він зібрав інструменти й поклав камінь назад на полицю.

Посеред ночі Ерагона щось розбудило. Він уважно прислухався. Довкола було тихо. Стривожений, він засунув руку під матрац і намацав ножа. Потім трохи почекав і поволі знов поринув у сон.

Раптом тишу розірвав тонкий писк, знову повернувши юнака до реальності. Він скочив з ліжка й вихопив ніж. Намацавши кресало, похапцем запалив свічку. Двері його кімнати було зачинено. І хоча це мало скидалося на писк миші чи пацюка, юнак усе одно зазирнув під ліжко. Порожньо. Він присів на край матраца й протер очі, аби остаточно прокинутись. Несподівано писк повторився, й Ерагон скочив на ноги.

Звідки цей звук? Підлога й стіни складаються із суцільного дерева, тож там нічого не могло пищати. Так само й у ліжку, до того ж, юнак неодмінно б помітив, якби вночі щось спробувало заповзти під його солом’яний матрац.

Раптом погляд Ерагопа спинився на камені. Він узяв його з полиці й задумано зважив у руці, поглядаючи на всі боки. Писк знову залящав йому в вухах, а камінь у руці завібрував. Так ось звідки долинав цей звук!

Мало того, що знахідка не принесла йому нічого, крім роздратування, то ще й спати вночі не дає! Незважаючи на юнакове обурення, камінь спокійно лежав собі, тихо попискуючи. Ерагон обережно поклав його назад на полицю й знову заліз під ковдру. Яка б таємниця не ховалася в цьому камені, вона може зачекати до завтра!

Коли парубок і ще раз прокинувся, крізь шибку линуло м’яке місячне сяйво. Камінь погойдувався, стукаючись об стіну. Він лежав наче в калюжі холодного світла, яке приховувало його власні кольори. Ерагон зіскочив з ліжка, знову схопившись за ножа. Погойдування припинилося, але юнак так і залишився напоготові. Раптом камінь заверещав і почав розгойдуватись іще дужче.

Юнак вилаявся й почав натягати на себе одяг. Йому було байдуже, скільки той камінь коштує, — він збирався віднести знахідку в ліс і там закопати. Утім, погойдування знову припинилося, й камінь замовк. А потім несподівано забринів, покотився полицею і з гуркотом упав на підлогу. Похитуючись, він посунув на Ерагона, тож парубок злякано позадкував до дверей.

Раптом на камені з'явилася тріщина. Потім іще й іще одна. Не сходячи з місця, Ерагон нахилився вперед, міцно стискаючи ножа. Від поверхні каменя, там, де сходилися тріщини, відколовся дрібний шматочок, який за мить полетів на підлогу. Пищання стихло, і з отвору визирнула маленька голівка, а за нею й незграбне тільце. Ерагон іще міцніше стис свою зброю й завмер. Невдовзі загадкове створіння повністю вивільнилося з каменя-шкаралущі. Якусь мить воно тупцяло на місці, а потім посунуло в бік місячного сяйва.

Ерагон вражено відсахнувся. Прямісінько неред ним, злизуючи із себе вологу плівку, сиділо дитинча дракона.

Попри те, що дракончик був завбільшки з Ерагонову руку, він виглядав дуже поважно. Його шкіра мала яскраво-смарагдовий колір, як і сам камінь, що насправді виявився яйцем. Дитинча розправило крильця, через які й виглядало незграбно. Вони були значно довші за тулуб, тож ребристі, тонкі, кістляві пальці стирчали з кінцівок, наче пазуристе віяло. Голова дракончика скидалася на трикутник. А з верхньої щелепи цієї малої істотки стирчало двійко невеличких білих ікол; вони здавалися надзвичайно гострими. Ця істота мала білі, мов слонова кістка, і трохи зазубрені зсередини кігті. Гребінь із невеличких шипів тягнувся вздовж хребта, починаючись на голові й зникаючи на кінчику хвоста. Там, де шия переходила в плечі, між шипами, що стирчали трохи далі один від одного, була западинка.

Тільки-но Ерагон зробив необережний рух, як дракончик миттю повернув до нього свою голівку. На парубка пильно глянули суворі, холодні, наче крига, сині оченята. Той завмер. У разі нападу ця істота була б грізним супротивником.

Невдовзі дракончик втратив до Ерагона будь-який інтерес і незграбно рушив кімнатою, попискуючи, коли наштовхувався на стіну чи меблі. Змахнувши крилами, він скочив на ліжко й підповз до подушки. Істотка жалібно, наче пташеня, роззявила пащеку, показуючи ряди гострих зубів, а Ерагон обережно примостився на краєчку ліжка. Дракончик понюхав його долоню, пожував рукав, тож хлопець забрав руку геть.

Він не міг стримати посмішки, розглядаючи це маленьке створіння, а потім дуже повільно простягнув уперед праву руку й торкнувся до нього. Тієї ж миті Ерагона охопила якась вогненна хвиля, що пробігла від долоні до плеча, обпаливши вени пекельним вогнем. Зойкнувши, парубок злетів на підлогу. Його вуха сповнились металевим дзвоном, крізь який пробивався розлючений крик. Кожна частина тіла аж палала від болю. Він хотів був звестися, та не зміг. Здавалося, минуло кілька годин, доки життя повернулося в його тіло. Не в силі подолати тремтіння, Ерагон змусив себе рвучко підвестися. Його рука заніміла, а пальці наче розбив параліч. Він розгублено помітив, як шкіра на долоні почала свербіти й на ній з’явилася овальна пляма. До того ж, вона пекла, наче укус павука. Юнакове серце скажено закалатало.