Чтение онлайн

— Так, — пролунала відповідь, відгукнувшись у його єстві приємним лоскотом.

Ерагон усміхнувся. А Сапфіра задоволено форкнула.

Коли всі зібрались вечеряти, сонце вже сідало за обрій. Надворі несамовито завивав вітер, розхитуючи будівлю. Ерагон тривожно поглядав на Рорана й чекав якоїсь халепи. Нарешті той озвався:

— Мені запропонували роботу на млині в Терінсфорді, і я вочевидь прийму цю пропозицію.

Герроу повагом доїв і відклав виделку. Він відкинувся на стільці, заклавши руки за голову, і сухо процідив:

— Чому?

Роран став пояснювати, а Ерагон розгублено копирсався у своїй тарілці.

— Зрозуміло, — сказав Герроу, а потім замовк, поглядаючи на стелю. Хлопці застигли, чекаючи на його рішення. — Ну, і коли ти їдеш? — мовив нарешті старий.

— Тобто? — розгубився Роран.

Несподівано напружившись, Герроу стрельнув очима:

— А ти, мабуть, гадав, старий тебе зупинятиме? Я ж знав, що ти скоро одружишся. Було б непогано побачити, як наша родина збільшиться. Катріні пощастило з тобою.

Усміхнувшись, Роран полегшено зіхнув.

— Так коли ти їдеш? — вів далі Герроу.

— Коли Демптон повернеться по свої втулки для млина, — нарешті оговтавшись, відповів парубок.

Герроу кивнув:

— Коли ж саме?

— За два тижні.

— Добре. Маємо час трохи підготуватись. Звісно, нам удвох буде важкувато. Але якщо все буде гаразд, то це ненадовго, — мовив старий і звернувся до Ерагона: — Ерагоне, ти знав про це?

— Сьогодні дізнався… — хлопець винувато знизав плечима. — Це якесь божевілля…

Герроу махнув рукою:

— Це життя! Усе буде добре, — додав він, підвівшись, — час усе загладить. А зараз помиймо посуд.

Ерагон і Роран мовчки заходилися допомагати.

Наступні кілька днів були гнітючими. Ерагон мав кепський настрій. Відповідав коротко, сам ні до кого не озивався. Усе нагадувало йому про від’їзд Рорана: Герроу пакував речі, з полиць та стін зникали звичні предмети, оселя, здавалося, порожніла на очах. Минув тиждень, перш ніж Ерагон зрозумів, які вони тепер далекі з Рораном. Розмовляючи, обом було важко добирати слова, тож спілкування виходило якимсь силуваним і нещирим.

Єдиною розрадою для нещасного Ерагона залишилась Сапфіра. З нею парубок міг поводитись вільно й невимушено, залишаючись відкритим і знаючи, що його розуміють. За два тижні, що передували Рорановому від’їзду, дракон виріс удвічі й був уже заввишки з господаря. Ерагон уподобав собі западинку, де драконова шия нереходила в плечі, і полюбляв у ній умощуватись. По вечорах він частенько там відпочивав, пестячи смарагдову шкіру дракона, і пояснював Сапфірі значення різних слів. Невдовзі та розуміла геть усе, що юнак казав, а іноді навіть коментувала почуте.

Такі години були для Ерагона найщасливішими. Сапфіра виявилась такою ж розумною, як і будь-яка людина. Вона мала складний характер, тож часом здавалася ворожою й неприступною, та взагалі друзі чудово між собою порозумілися, навіть попри те, що від Сапфіри можна було весь час чекати якихось вибриків. Одного разу Сапфіра вполювала орла, але замість того, щоб з’їсти, відпустила його на волю, сказавши:

— Жоден мисливець у небі не має бути схожим на здобич. Краще загинути в польоті, ніж усе життя бути прикутим до землі!

Від’їзд Рорана, а також перестороги Сапфіри зруйнували Ерагонові плани, тож він вирішив познайомити дракона з родиною тоді, коли буде на те більш слушний час. Парубок змирився, бо знав — варто лише розповісти історію про дракона, як на нього миттю посиплються докори, звинувачення, застороги. Залишалося тільки чекати.

Напередодні від’їзду Ерагон вирішив поговорити з Рораном. Двері його кімнати були відчинені, на столику стояла гасова лампа, блимаючи мерехтливим світлом. Бильця осиротілого ліжка відкидали довгі тіні на порожні полиці, що тяглися до самісінької стелі. Роран обмотував ковдрами свою поклажу. Вигляд мав понурий і виснажений. На мить відволікшись, він узяв щось з-під подушки й підкинув на долоні. Це був уламок гірської породи, який Ерагон подарував йому кілька років тому. Роран спробував запхати його до одного з клунків, але потім передумав і знов поклав на полицю. Ерагонові стисло горло, і він, зробивши крок назад, тихо подався геть.

Вранці всі швидко поснідали й випили гарячого чаю. Тепло з пічки розтопило на вікнах паморозь, і на підлозі з’явились мокрі плями. Ерагон дивився на Герроу з Рораном, які присіли біля грубки, і думав, що тепер уже, певно, нескоро зможе побачити їх разом.

Незабаром Роран уже зашнуровував свої чоботи. Величезний клунок лежав поруч. Герроу мовчки чекав, засунувши руки глибоко в кишені. Сорочка на старому обвисла, він виглядав дуже виснаженим. Попри вмовляння хлопців, він не схотів проводжати Рорана — сказав, що так буде краще для всіх.

— Усе взяв? — востаннє спитав Герроу в Рорана.

— Та наче все, — озвався той. — Ми можемо вирушати.

Старий кивнув і витяг з кишені невеличку торбинку. Коли він простяг її Роранові, усередині дзенькнули монети.

— Я відкладав це для тебе, — пояснив Герроу. — Тут зовсім небагато, але на пиво вистачить.

— Дякую, спробую не витрачати на дурниці, — відповів Роран.

— Роби, як знаєш, це твої гроші, — кивнув старий. — Більше не маю чого тобі дати, окрім батьківського благословення. Прийми його, якщо хочеш, хоч користі з нього й небагато.

— Це велика честь для мене, — відповів на те Роран хрипким від хвилювання голосом.

— Ну то прийми його й ходи собі з миром, — сказав на завершення Герроу й поцілував Рорана в чоло. Виходячи, він несподівано озирнувся: — Не думай, що я про тебе забув, Ерагоне. Я маю сказати вам обом одну річ. І саме зараз, коли ви йдете. Запам’ятайте мої слова, і ви не пошкодуєте.

Він суворо глянув на хлопців:

— По-перше, нікому не дозволяйте над собою панувати. Майте власну голову на плечах і не довіряйте чужинцям. Можна бути вільним і водночас скутим гірше за невільника. Тому скрізь відкривайте вуха, але не серце. Шануйте тих, хто має владу, але сліпо не підкоряйтесь. Керуйтеся здоровим глуздом, але ніколи не судіть ближнього. Ні перед ким не скоряйтеся, хай там який титул чи посаду він має. Ставтеся до всіх з повагою, інакше вам будуть мстити. Будьте розсудливі з грішми. Майте власну думку, і люди будуть вас шанувати.