Чтение онлайн

– -- Ти добре попрацював. Магра не забуде твоєї послуги.
– -- порадував вихователя Темхус.

Дівчат не надурили. Скоро до кімнати повернулась і Наріта. Всі разом воно заходились прибирати той безлад що вчинила Луна. Коли робота була скінчена і жінка сіла відпочити, Луна нарешті наважилась запитати її про наболіле :

– -- Няню, поясни що ти мала на увазі коли наказала нам мовчати, і що для іншою це буде загибеллю?

– -- Те що в цьому світі з'явилися немовлята, мене здивувало с першої миті, як тільки я вас побачила. Я постійно розмірковувала про це, і дійшла висновку що ви не прості діти, і жерцям щось від вас потрібно. Не будуть вони, просто так, піклуватись про простих смертних. Лише тієї миті коли Луна закричала, я зрозуміла що вона володіє неймовірною і дивною силою. Саме ця сила і потрібна вихователям. Заради неї вас і вкрали у батьків.

– -- А чому нас вкрали обох, а не лише мене?
– -- поцікавилась Луна.

– -- Мабуть вони не знали яка з вас нею володіє і чекали поки сила проявиться.

– -- То я, своєю нестриманістю, навернула вас з Нілою на небезпеку.

– -- Так. Тепер вона їм буде непотрібна. Моя і її страта справа недовгого часу.
– -- погодилась з дівчиною няня.

– -- Але вихователь вважає, що сила належить Нілі.

– -- Он як! І що це дає нам якусь перевагу?

– -- Можливо і не дає, тому нам потрібно тікати з відси.
– -- висказала свою думку Луна.
– -- цей світ не такий і малий. В ньому є де сховатися. Це можливість, принаймні, потягти час. Жерці не зможуть відкласти церемонії жертвоприношення, і якщо ми туди не потрапимо, то в нас буде в запасі ще півроку.

– -- Замок ретельно охороняють. Буде важко опинитися за його стінами.
– -- засумнівалась в планові Луни Ніла.

– -- Я вже думала про це. Треба вилізти через вікно і по мотузці спуститися в низ. Поки варта обійде навколо замку хтось один вспіє спуститись і сховатись неподалік. Треба лише найти мотузку потрібної довжини.

– -- І я знаю хто нам допоможе.
– -- хитро посміхнулась Ніла, вислухавши сестру.

– -- Ну так! Тевій.
– -- не заперечила дівчина.
– -- Я просто зараз піду і пошукаю його.

Луна швидко знайшла свого шанувальника. Чоловік ніс варту біля головної брами. Дівчина поманила його пальцем із за рогу. Перевіривши що поблизу немає командира, Тевій підійшов.

– -- Мені потрібна твоя допомога.
– -- прошепотіла Луна.

– -- Зараз я не можу.

– -- Бачу. Я чикатиму на тебе у внутрішньому дворі. Коли ти зможеш прийти?

– -- Одразу після вечері. Раніше не зринути від командира.

– -- Добре.

Дівчина пішла. Охоронець деякий час дивився їй в слід. Він відчув її хвилювання і воно перейшло і до нього. Тепер він з нетерпінням чикатиме зустрічі. Він поспіхом проковтнув свою вечірню порцію і попросився не надовго вийти. Луна чикала на нього в назначеному місті. В цей час у внутрішньому дворі нікого не буває, і їм не довелось ховатися. Пильно дивлячись йому у вічі, дівчина спитала:

– -- Ти дійсно готовий за мене вмерти?

– -- Чому ти питаєш?

– -- Тому, що те що я хочу сказати, я можу довірити лише відданій людині. То так, чи ні?

– -- Так. Ти повністю можеш мені довіряти. Ніякі тортури і найжахливіша смерть не заставлять мене зрадити тебе.

Луна серцем відчувала щирість його слів, і більше нітрохи не сумніваючись сказала:

– -- Я хочу втекти із замку. Допоможи дістати міцну мотузку.

Тевій здивовано подивився на неї.

– -- Навіщо тобі тікати? Я гадав ви з сестрою тут на особливих правах. Вас доглядають і оберігають, і вам не може нічого загрожувати.

– -- Це так здається на перший погляд. Насправді мою сестру і няню на цьому жертвоприношенні можуть стратити. Нам треба тікати.

– -- Куди тут можна втекти?

– -- Я ще не знаю. Планета мертвих велика, знайдеться якийсь закуток. Нам би тільки церемонію вшанування перечекати, а там щось вигадаємо.

– -- Я допоможу. Чекайте на мене коли всі поснуть.
– -- пообіцяв охоронець.

Задоволена його відповіддю Луна повернулась до кімнати. Разом з нянькою і сестрою почали готуватись до втечі. У невеликі торбини скрали теплий одяг, харчі і барильце з водою. Потрібна була ще зброя, та мечі і кинджали, після навчань, замикали в зброярні, яку ретельно охороняли. Тому залишилося лише дочекатися Тевія з мотузкою. Час спливав повільно. Нарешті замок погруз у мертвій тиші. Луна час від часу підходила до дверей і прислухалась.

– -- Присядь, дитино.
– -- звернулась до неї Наріта.
– -- Він обов’язково прийде. Це не так легко, пройти непоміченим повз варту, от він трохи і затримується. Краще відпочинь перед дорогою.

Луна і сама все добре розуміла. Та вона вперше довірилась людині яку майже не знала, і їй було страшно. Страшно не за себе а за сестру і няню. Це їхні життя вона довірила Тевію повіривши його клятві, і тепер молила Богів Світла і Добра щоб охоронець її не зрадив. В двері щось заскреблось. Дівчина відімкнула засув, відкрила двері, і заклякла побачивши того, хто стояв за дверима. Ніла і Наріта не бачили візитера і відчуваючи небезпеку злякано притислись одна до одної. Та ось почувся тихий чоловічій голос:

– -- Ми так і будемо стояти, чи ти нарешті мене впустиш. Мене можуть помітити охоронці.

– -- Тевій?
– -- в голосі Луни було стільки здивування, що визвало у чоловіка посмішку.

Дівчина поступилась і впустила його до кімнати. Тьмяне світло освітило його постать. Жінки вперше побачили його без обладунків. На вигляд він був лише на кілька років старшим за дівчат. Його натреноване тіло склало гарне враження. Луна підійшла ближче і зазирнула йому в обличчя.

– -- Через забрало я бачила лише твої очі. Мені завжди було цікаво побачити твоє обличчя.

– -- Сподіваюсь я не потвора. Адже тут немає люстра, щоб можна було побачити себе з боку. Та і обладунки ми знімаємо лише перед сном.
– -- ніяковіючи промовив Тевій.

Дівчина обережно торкнулась його чола і чорних схожих на орлині крила брів. Потім приторкнулася щоки, і ніжно провела по ній. Те що вона побачила зачарувало її, і не тямлячи що робить, вона поцілувала Тевія просто в соковиті, трохи пухлі вуста. Від несподіванки у хлопця перехопило подих. Та Луна швидко отямилась і засоромившись відійшла до вікна.

– -- Взагалі то, я сподівався на вдячність, але не на таку щедру.
– -- сам червоніючи, і запинаючись сказав Тевій.

Щоб зняти ніяковість, втрутилась Ніла.

– -- Ти дістав мотузку?
– -- спитала вона.

– -- Так. Та невпевнений що вона достатньо довга.
– -- відповів хлопець.

– -- Треба перевірити.
– -- запропонувала Наріта.
– -- Розмотаємо і спустимо з вікна. Якщо вона закоротка порвемо простирадла і доточимо.

Мотузка була достатньої довжини, і діждавшись поки внизу пройде патруль, втікачі почали спускатися. Першою до низу, обв’язавши мотузкою, опустили Луну. За нею, землі за межами замку, торкнулася Ніла. Потім мотузку довелось затягти назад до кімнати, бо знову наближалась варта. Луна і Ніла в цей час сховалися неподалік за купою каміння. Коли небезпека минула, Тевій спустив Наріту, і нарешті сам приєднався до жінок.