Чтение онлайн

Мов на сопілці.

Чабани,

Веніамінові внучата,

Тельця отрокам принесли,

Щоб їм дозволено співати

У сінях царських. Заревла

Сивоборода, волохата

Рідня Саулова пузата,

Та ще й гусляра привела,

Якогось чабана Давида.

«І вийде цар Саул, і вийде,

Чабан співає,- на войну…»

Саул прочумався та й ну,

Як той москаль, у батька, в матір

Свою рідоньку волохату

І вздовж, і впоперек хрестить.

А гусляра того Давида

Трохи не вбив. Якби він знав,

Яке то лихо з його вийде,

З того лукавого Давида,

То, мов гадюку б, розтоптав

І ядовитую б розтер

Гадючу слину. А тепер

Плугами, ралом не розорем

Прокляту ниву: проросла

Колючим терном. Горе! Горе!

Дрібніють люде на землі,

Ростуть і висяться царі!

13 октября [1860, С. Петербург]

* * *

Минули літа молодії,

Холодним вітром од надії

Уже повіяло. Зима!

Сиди один в холодній хаті,

Нема з ким тихо розмовляти,

Ані порадитись. Нема,

Анікогісінько нема!

Сиди ж один, поки надія

Одурить дурня, осміє…

Морозом очі окує,

А думи гордії розвіє,

Як ту сніжину по степу!

Сиди ж один собі в кутку.

Не жди весни - святої долі!

Вона не зійде вже ніколи

Садочок твій позеленить,

Твою надію оновить!

І думу вольную на волю

Не прийде випустить… Сиди

І нічогісінько не жди!..

18 октября [1860, С.-Петербург]

ТИТАРІВНА

Давно се діялось колись,

Ще як борці у нас ходили

По селах та дівчат дурили,

З громади кпили, хлопців били

Та верховодили в селі,

Як ті гусари на

п

остої

.

Ще за гетьманщини святої,

Давно се діялось колись.

……………………………………

У неділю на селі

У оранді на столі

Сиділи лірники та грали

По шелягу за танець.

Кругом аж курява вставала.

Дівчата танцювали

І парубки… «Уже й кінець!

А нуте іншу!» - «Та й це добра!»

І знову ліри заревли,

І знов дівчата, мов сороки,

А парубки, узявшись в боки,

Навприсідки пішли. ….

Найкращий парубок Микита

Стоїть на лаві в сірій свиті.

Найкращий хлопець, та байстрюк;

Байстрюк собі, та ще й убогий,

Так і нікому не до його,

Стоїть собі, як той….

Плечима стелю підпирає,

Та дивиться, і замирає,

На титарівну… А та в квітах,

Мов намальована, стоїть

Сама собі, і на Микиту

Неначе глянула!.. Горить!

Горить Микита в сірій свиті!

Шеляга виймає,

І за того остатнього

Музику наймає,

І нерівню титарівну

У танець вітає!!

«Одчепися, пройдисвіте!
–

І зареготалась Титарівна.

–  Хіба тобі

Наймичок не стало!»

Насміялась титарівна

З бідного Микити.

Насміялася при людях,

Що він в сірій свиті!

Буде тобі, титарівно!

Заплачеш, небого,

За ті сміхи!..

Де ж Микита?

В далеку дорогу

Пішов собі… З того часу

Не чуть його стало…

З того часу титарівні

Щось такеє сталось!

Додому плачучи прийшла,

І спати плачучи лягла,

І не вечеряла!.. не спала,

Яка лягла, така і встала,

Мов одуріла! Що робить?