Чтение онлайн

Це з'ясували. А тепер треба подумати, звідки пірат, а правильніше — капер Атлантиди адмірал Веслоу дізнається, коли і хто збирається на нього полювати. Перше, найголовніше пояснення: він може мати шпигунів. А позаяк впіймати піратів не можуть ні українські, ні іранські, ні туранські моряки, то слід припустити, що шпигунів він має в усіх трьох штабах ВМФ. І то не простих, а ефективних розвідників, що мають доступ до надтаємної інформації. Можна таке припустити? — спитав сам себе Котигорошко і сам собі відповів: теоретично можливо, практично — ні.

Тоді — що? Та що тут думати, розсміявся сам до себе Котигорошко, адмірал Веслоу — телепат. Він швидко знайшов у своєму комп'ютері файл «Телепатія» і відкрив його.

«Т. — психічне явище, пояснення якого не має чіткого наукового обгрунтування, ознаками його є так зване екстрасенсорне сприйняття — приймання інформації людиною, не пов'язане з функціонуванням відомих науці органів відчуття. Поряд з такими явищами, як телестезія, телекінез та іншими парапсихологічними феноменами, є постійним об'єктом дослідження специфічних наукових установ, як Інститут мозку в Посейдонії, Академія «псі» у Києві, Центр дослідження біологічної енергії у Пекіні, Школа людини у Делі тощо…»

Ну, це для профанів, засміявся Котигорошко і відкрив ще один файл «Телепатія», але вже не із загальнодоступної Мережі, а з надтаємної комірки Управління військової контррозвідки Генерального штабу ВНУ.

«Т. — психічне явище, яке поряд з іншими подібними феноменами — телестезією, телекінезом та іншими парапсихологічними ефектами після відкриття та кодифікації українськими та паралельно з ними атлантськими вченими елементарних частинок — аксіонів, психонів і мікролептонів, а також солетонних та торсіонних полів, лягло в основу технології виробництва психотронної зброї…»

Це вже щось, — задоволено подумав Котигорошко і читав далі.

«Після досягнення всесвітнього консенсусу із тотальної заборони ядерної зброї психотронні генератори поряд із геофізичними мінами стали основними засобами стримування…»

— Ну, це ми й без вас знаємо, — вже вголос подумав Котигорошко і спитав ще раз сам себе: — Чому ніхто не хоче припустити, що піратський адмірал Веслоу — телепат?

— А навіщо? — відповів сам же собі. — Навіщо шукати просте і логічне пояснення, коли власні невдачі у боротьбі з піратством можна списувати на більш екзотичні чинники, як-то: пірати навчилися переміщуватись у часі, і коли їх шукають сьогодні, вони вже грабують місто у завтрашньому дні, чи — пірати навчилися вигинати простір, і коли ми їх шукаємо у дельті Волги, вони вже біля берегів Ірану, і навпаки, чи ще — пірати мають генератори де— і рематеріялізації і вміють ставати невидимими, аж до екстравагантного — пірати викопали тунель від Махачкали до Посейдонії і під час облав на них просто відсиджуються у своїх патронів в Атлантиді.

А він всього-на-всього телепат, цей адмірал каспійських корсарів!

Котигорошко вирішив знищити піратську підводну базу. Насамперед він склав диспозицію. Позаяк Веслоу час від часу сканує мислений простір військово-морських штабів, то чотар Котигорошко змушений буде не доповідати командуванню про свої дії, а діяти на власний розсуд, мало того, він не має права повідомляти про свої дії нікому зі своїх підлеглих, ба, навіть — думати про це треба якнайменше.

Просто треба приготуватись і чекати найближчої виправи на піратів.

Кожного дня Котигорошко залізав у головні комп'ютери військово-морських штабів прикаспійських держав і відстежував усі накази, аж поки не знайшов нарешті те, на що чекав. Після кількох зухвалих піратських нападів на північне узбережжя Каспію Астраханська ескадра під орудою адмірала Гарбузенка отримала наказ вирушити у черговий рейд з пошуку морських розбійників. Отже, підводний авіаносець адмірала Веслоу десь біля Астрахані, подумав Котигорошко і відразу відкинув цю думку (аби клятий пірат не прочитав).

До Котигорошкового блок-поста було прикріплено десять швидкохідних універсальних бойових катерів, з дванадцятьма гелікоптерами, що становило серйозну потугу. (Котигорошко мав нагоду перевірити міць своїх мілітарних сил, коли на початку своєї служби на Кавказі відбив атаку гірських розбійників, які якимось дивом проникли у регіон Святослав-юрти, за що уряд України і нагородив його орденом «Шлях Сагайдачного»).

Чотар Котигорошко викликав свого не стільки підлеглого, скільки колегу, чотар-лейтенанта Яромира Дерев'янського і, ввімкнувши усю електроніку, яка лише була в бліндажі (аби адміралови Веслоу фонило), дав йому короткий наказ: оснастити катер повним боєкомплектом глибинних бомб, запастися пальним і вночі тихенько, так, аби не знала ні піхота, ні гелікоптерники, йти в Астрахань.

Зранку до полудня баражували Котигорошкові катери акваторію неподалік Астрахані з увімкненими електронними сканерами, аж поки один з них не зафіксував невпізнаний підводний об'єкт. Дуже великий.

Котигорошко на своєму катері ще раз обстежив об'єкт і виявив ініціативу: дав команду атакувати цей предмет глибинними бомбами. Коли весь боєкомплект було витрачено, прилади показали, що підводний об'єкт підіймається на поверхню.

Ага, подумав Котигорошко, зараз почнеться, якщо це авіаносець піратів, то, очевидно, буде бій, бо так просто вони не здадуться, якщо це підводний човен когось із сусідів, то, вважай, я розпочав війну, україно-іранську або україно-туранську, якщо ж це наша якась секретна техніка, то гаплик тобі, Вишнеславе, — трибунал і розстріл перед строєм!

Цього разу Котигорошко помилився кругом. Так, це були пірати, і їхню плавучу базу Котигорошко підбив, але вони хотіли саме просто так здаватись, бо ж не знали, що їх впіймали лише десять легко озброєних катерів, а не всі три каспійські військові флоти. Тим більше, що їхній підводний авіаносець був суттєво пошкоджений: піднятися на поверхню він ще якось зміг, але знову зануритися чи якось маневрувати — вже ні.

Коли стало зрозуміло, що це таки пірати, Котигорошко доповів усе своєму начальству і викликав термінову підмогу.

Поки пірати зорієнтувались, що їх перемогло всього десять легких катерів, пробувати підбивати есмінці, крейсери та сторожовики усіх трьох флотів і розпочинати бойові дії з їх боку ставало цілком абсурдним.

Адмірал Веслоу, низькорослий міцний п'ятдесятирічний веселун з рудою на сажень бородою, довго сміявся сам із себе і нарешті вистрілив собі у вишкірений рот. Решта корсарів самогубством не займались, а охоче йшли в полон, бо знали, що за морським каспійським кодексом вішають лише піратського капітана, а матросів перевербовують для непрестижної служби — на мінних тральниках, наприклад.