Чтение онлайн

І наш ГК читав. Читав, читав!

No4

Славетний на всю державу український старшина в чині хорунжого одягався у цивільне! Що я мушу зазначити? Просто люди не цінують того, що мають, та якби я мав право носити військову уніформу і такі чоботи з високими халявами, та я би спав навіть у… Даруйте мені, пане генерале.

Одягнувся, значить, наш ГК у картату сорочку, у сині генуезькі штани (це вона його навчила), спортивні черевики, і пішли вони з ЖС на дискотеку.

Я не певен, Ваша ексклюзивносте, що кожен, хто відвідує ці нічні клуби з танцями і вживанням алкогольних напоїв та інших як дозволених, так і заборонених стимуляторів, неодмінно має стати на слизьку стежину державної зради, але досвід свідчить, що кожен, хто зрадив Батьківщину, починав з дискотеки. Бо яку тут закономірність можна простежити?! Спочатку він (вона, воно) ходить на дискотеку, а потім зраджує Батьківщину!

Як відомо, у тих нічних клубах, де вони танцюють, темно, і не все завжди можна роздивитися так, як цього вимагає професійне зовнішнє спостереження, тому я не можу стверджувати на всі сто відсотків, але є висока ймовірність того, що ГК і ЖС цілувались.

No5

Вони знову говорили про історію. ГК і ЖС каталися Дніпром на пароплаві, і ГК зізнався, що його улюблений історичний персонаж, якого він має за взірець воїна і мудрого державця, це — давньоукраїнський імператор Мечипан Завойовник.

І знову ця ЖС вчила ГК НЕ любити свою Вітчизну та її славну історію. Ось фрагмент їхньої розмови.

— Ось так колись цією рікою плив на бойових лодьях імператор Мечипан Завойовник зі своїми залізними полками завойовувати Царгород.

— Звичайно, Вишнеславе, Мечипан — великий полководець, він на той час був генієм військової думки, але за нинішніми уявленнями твій Мечипан — військовий злочинець.

— Та що ти таке говориш, Ярино, засновник Української імперії — злочинець?

— А хто, як не він, радше давньоукраїнські солдати за його наказом вирізали усе населення Царгорода?

— А що було робити, не брати Царгород? Якби українська армія не взяла це місто, то де гарантія, що через якийсь час його б не зруйнували рицарі-хрестоносці і теж би попалили там усе й вирізали, а через кілька століть чи не захопила би Царгород Туранія? Хіба греки змогли би відстояти свою столицю від цих агресорів? А так українська залога вберегла Царгород.

— Але тоді, у ті часи, навіщо імператор Мечипан вирізав усе грецьке і негрецьке населення Царгорода, Вишнеславе?

— Е, Ярино, я прощаю йому за терміном давности, ті греки все одно би померли, від старости чи від хвороб, а так ми маємо Царгород — другу столицю України.

— А якби було навпаки, якби тоді грецький імператор Василь Василій взяв Київ і вирізав у ньому усіх геть давньоукрів, що би на це сказав?

— Що? Що переможців не судять, Ярино.

Оце, Ваша ексклюзивносте, майже точно відтворена розмова наших голуб'ят у тій частині, звичайно, яка тим чи іншим чином має стосунок до державної безпеки. Бо чого, пане генерале, я остерігаюсь? Якщо кожен другий український офіцер заведе собі подібну Ярину і кожна з них навчить його, що Мечипан Великий — військовий злочинець, то яку ми будемо мати армію? Що залишиться від ВНУ?

No6

ГК знову був одягнутий у партикуляр і в такому вигляді разом з ЖС прогулювався Києвом. В університетському парку вони стали свідками акту вандалізму: кілька не зовсім тверезих студентів (не дивно було б, якби це чинили могилянці, але виходить, що університетці такі ж самі) причепилися до пам'ятника Президентови Трипільському 0.0. і виробляли з ним різні кумедні штуки. Хлопці вкладали у руку бронзовій статуї (а Ви ж знаєте, які щирі і красномовні у нашого Президента жести) пляшки з пивом та запалені цигарки, один одягнув пана Трипільського у дірявий капелюх, який цей лайдак купив за одна гривну і двадцять шагів у професійного жебрака, що має постійне робоче місце на розі вулиці Володимирської і бульвару Тараса Шевченка, одна з дівуль-студенток нафарбувала бронзовому панови Президентови губи фіолетовою помадою, а також ці хулігани проробляли з бронзовою статуєю нечемну процедуру, відому у босяцько-молодіжному середовищі під назвою «давати саєчку».

Наші підопічні ГК і ЖС не тільки не вжили якихось заходів (ну хоча 6 викликати офіцерів поліції) щодо припинення цієї наруги, а цілком спокійно за усім цим спостерігали і навіть сміялись, а ЖС ще й до того фотографувала пам'ятник у найгіршому його вигляді. Я не здивуюсь, якщо до Дня народження нашого Президента цей знимок з'явиться в паскудних опозиційних газетах.

Мені не дивно з ЖС — відомо, як ці кагебісти люблять нашого Президента, але — ГК! У мене, Ваша ексклюзивносте, просто бракує слів.

Сподіваюся, що своєю скромною роботою позаштатного (поки що? Бо я все-таки маю надію стати врешті-решт одним із шеренгових бійців невидимого фронту під Вашою залізною рукою) спостерігача я приніс хай невелику, але посутню користь священній справі захисту безпеки нашої рідної Держави.

З повагою і надією Патріот

(дані і координати в конверті).

Хорунжого Котигорошка було викликано в Генеральний штаб ВНУ до одного дуже малопомітного генерала. Мало хто у збройних силах України знав, що взагалі існує цей генерал-полковник А.АДоброзол і управління «М», яке він уже десяток років очолює. Бо все було надтаємно.

Котигорошко ввійшов у приймальню, за двері з табличкою — «Управління «М», і відрекомендувався ад'ютантови. Ад'ютант була жінка, досить молода, але вже старша чином за Котигорошка — на погонах вона мала три срібні ромби поручника.

— Прошу сідати, пане хорунжий, і трохи зачекати, — вимовила вона офіційним тоном, а згодом трохи людяніше: —

Кави? Чаю? Мінеральної води?

— Чаю, дуже міцного, чорного, з медом й цитриною, — показав себе Котигорошко. А що, герой України прийшов, а не якийсь засмоктаний чотовий з віддаленої залоги.

Ад'ютант не здивувалася, а по селектору продублювала замовлення. Через сім хвилин прийшла офіціянтка у, без сумніву, замалій на неї уніформі, в яку ледве вміщалися груди, стегна і решта, з погонами вістуна і поставила перед Котигорошком тацю з чайником, горнятком і різними ласощами: печивом, шоколадом, канапками з кав'яром і, звичайно, покраяним лимоном і медом у розетці.

— Дякую, — пробурмотів Котигорошко і налив собі чаю. Зробивши ковток, він знічев'я почав розглядати ад'ютанта.