Чтение онлайн

Голова КУУУ генерал Котигорошко видав указ про переведення всієї економіки держави на воєнний режим і оголосив часткову мобілізацію резервістів.

Поки що бойові дії точились на морі та в повітрі, але після кількох місяців такої війни атлантидські війська несподівано напали на дружній Україні Китай, змусивши таким чином послати в цю країну сто українських дивізій — згідно зі статтями Багдадського військового пакту. Не встиг Котигорошко як слід оговтатись від цієї біди, як атлантидці напали на не менш дружнє Україні Перу. І туди Україна змушена була послати два корпуси війська, згідно уже з умовами Тенічтотланського оборонного союзу.

Українські вожді зрозуміли тактику противника: хитрі і підступні атлантидці, завдаючи удари по дружніх Україні державах у різних куточках світу, намагаються розтягнути найбоєздатніші українські війська, аби — що зробити? Правильно, вдарити в саму Україну, коли значна кількість її війська буде розкидана по планеті. Питання лише, яким чином буде спрямовано вістря головного удару — через Гелію, через Арабію чи, може, Скандинавію або Африку?

Атлантидці вдарили із заходу. Їхні залізні дивізії швидко пройшли Гелію і Германію і взяли Перемишль. Ситуація

стала настільки загрозливою, що Котигорошко особисто виїхав до Львова і взяв на себе командування Західним фронтом. У камуфляжі без знаків розрізнення (під який, щоправда, за наполяганням особистої охорони він, одягав натільний бронежилет), у титановому сферичному шоломі голова КУУУ генерал Котигорошко разом із батальйоном спецняків носився фронтовими позиціями, наводячи жах не стільки на ворогів, скільки на своїх. Він розстрілював командирів полків і дивізій лише за пригнічений вигляд, він підіймав українських вояків у атаку, сам ідучи у перших шеренгах, він робив нічні рейди з розвідниками ворожими тилами — і за кілька місяців добився того, що бойові дії набрали позиційного характеру. Українські війська уже не відступали, а успішно стримували ворога, і навіть подекуди переходили у наступ. Проте до повного перелому війни на користь України було ще далеко. Адже добра частина Европи була під чоботом брутальної атлантидської вояччини, а це ж якщо не священна українська земля, то територія наших союзників.

Котигорошко повернувся в Київ у пригніченому настрої, такому песимістичному, що сам би себе розстріляв за втрату бойового духу, якби мав на кого залишити Україну. Особливо тепер, коли ворог взяв її у кільце фронтів. Він вислухав звіти усіх своїх воєначальників і зрозумів, що якщо не вдатися до якихось екстремальних заходів, то Україна цю війну з Атлантидою не виграє. Треба щось робити. Але — що? Атакувати Атлантиду психотронною зброєю? Але ж, по-перше, противник має системи захисту від цієї зброї, а по-друге, не забариться завдати аналогічного удару у відповідь. Те ж саме і з геофізичною зброєю і навіть із забороненою — ядерною.

Котигорошко запросив до себе генерала Доброзола і без зайвих передмов спитав у свого старшого товариша:

— Що робити?

Розумний і досвідчений генерал Доброзол, звичайно, втямив про що йдеться, і так само відверто відповів:

— Є два виходи: гірший, але безпечніший, та кращий, але дуже небезпечний.

— Починайте з гіршого, — сказав Котигорошко. Він тремтячими руками налив собі чарку горілки, запропонував гостеві, від якої той чемно відмовився.

— Гірший вихід тому й називається гіршим, — зітхнув генерал Доброзол, — що передбачає негайні переговори з Атлантидою, принизливий мир, територіальні поступки, втрату багатьох колоній і так далі.

— А як же бути з армією? — сомнамбулічно спитав Котигорошко.

— Що ви маєте на увазі, пане голово? — не зрозумів генерал Доброзол.

— Збройні сили доведеться перейменовувати, адже це буде вже не Військо Непереможне Українське.

— Це не найстрашніше, пане Котигорошку.

— А що найстрашніше, пане Доброзоле?

— Якщо ми укладемо мир з Атлантидою на їхніх умовах, це по суті означатиме поразку, і ви правильно відзначили — ВНУ доведеться перейменувати у якісь там сили самооборони, це так, але перейменувати також доведеться і Героя України Вишнеслава Котигорошка.

— Ви думаєте?

— Це — автоматично.

— І як мене назве вдячний нарід український?

— Хто як, пане голово, — криво посміхнувся генерал Доброзол, — хто — боягузом, хто — зрадником, хто — невдахою, але найгірше, коли знайдуться такі, що назвуть вас узурпатором і самозванцем, бо це становить загрозу вашій владі. Я хотів сказати, нашій владі в Україні.

— Можуть усунути? — скривився Котигорошко.

— Можуть, — жорстко промовив генерал Доброзол, — бо ж тепер ви для народу постать сакральна, міфічна і харизматична. Ви майже небожитель. Варто вам вчинити якусь земну буденну дію, тим більше таку, як укладення ганебного миру зі споконвічним ворогом, чари розвіються і багато хто може спитати, передусім самого себе: а чому саме цей хлопчина Котигорошко, який програв війну з Атлантидою, має керувати моєю країною?..

— Гаразд, — перебив Доброзола Котигорошко, — це я зрозумів, а який інший варіант? Кращий, як ви сказали…

— Я сказав не лише кращий, — сухо додав Доброзол, — а ще й небезпечний.

— Говоріть, генерале!

Генерал Доброзол несподівано для Котигорошка налив собі чарку горілки, випив і незвичним голосом заговорив:

— Другий вихід, Вишнеславе, полягає в тому, що ви застосовуєте проти Атлантиди таємну зброю і — перемагаєте!

— Тож у чому проблема? — розвеселився Котигорошко, — я хоч уже готовий вжити цю зброю і відповідно — перемогти.

— Це страшна зброя, Вишнеславе.

— Кожна зброя страшна, генерале, не тягніть, кажіть, що ви маєте на увазі?

— Я про ЕТЗГ, пане голово.

— Що це таке етзеге, генерале, чому я не знаю?

— Ви й справді не знаєте, Вишнеславе, про цю зброю, бо вона таки таємна.

— Що?.. — Котигорошкови генералові слова дуже не сподобались.

— Пробачте, Котигорошку, але це так, розробка цієї зброї велась у надтаємному режимі. Досить сказати, що про неї не знав ніхто із колишнього Тріумвірату, знали лише покійний президент Трипільський, я і безпосередні її творці — працівники таємної лабораторії у Карпатах. Тепер знаєте й ви, отже, не закинете мені, що я в чомусь уже не щирий перед вами.

— Гаразд, генерале, — пом'як Котигорошко, — розповідайте, що це таке, як працює?

— ЕТЗГ — це егрегоріяльно-тектонічна зональна гармата, — почав Доброзол.

— А, то це різновид геофізичної зброї, — розчаровано перебив його Котигорошко.

— В принципі, так, — погодився генерал, — але є деяка різниця у масштабах. Що таке геофізична міна, це підземний вибух спрямованої дії, що спричинює незначний землетрус максимум п'ять, ну шість балів, ЕТЗГ, Вишнеславе, це — метод створення руйнівного ефекту в масштабах континентальних, під його дію потрапляє, як мінімум, половина земної кулі.