Ледащо

Боровиковський Левко

ЛЕДАЩО

Баляда

Зле подумай,— то лукавий

Мов за руку поведе.

Недалеко від Полтави,

Де широкими гіллями

Ліс над Ворсклою гуде,—

З предка, з діда хуторами

Незавидний жив козак.

Сотник-предок на полях,

З яструбами-козаками,

І з вильотами, усами,

Сіяв ляха по степах:

Шаблю — кіска вищербляла,

Шапка — маком розцвітала.

Коник — соколом літав…

А у внука над стіною

Шабля вищербилась — ржою.

Кінь — на стійлі задрімав,

Замість шаблі та рушниці

Брязка чарка по полиці,

Ляха — в пляшці воював.

Те, що предки потом збили,

Скарб, худобу накопили —

Все козак прогайнував:

Сіли злидні хуторами,

А наслідничок — руками

Кішці й хвіст не зав’язав…

Що ж задумав? Він душею —

І без праці, без трудів —

Поєднать схотів чортів;

І північною добою

Із руки своєю кров’ю

Лист лукавим написав,

І зжидав гостей на лаві…

(Зле задумав — а лукавий

Мов над шиєю стояв).

Жде та жде їх… Під полою

Поле й ліс приспала ніч.

Вже понурою порою

Півень проспівав північ.

Світло в небі догоряло:

Все, як в кладбищі, мовчало —

Не шархне на гілці лист…

К світу — вихрі закрутили,

Писк піднявши, пси завили:

Бризки, регіт, гомін, свист!

Вся земля заколихалась,

Стая пугачів зібралась

На оселях в хуторах,

На воротях, на тинах…

Чорт із двірнею своєю

Вперся в хату — за душею

І, як в бурю грім, гримить:

«Ти бажав на душу свата? —

Я твій сват! Та людська хата

Не для нас…— Чорти! Беріть!

Будем в пеклі душу гріть!.»

І з громовими словами

Двірня,— в пір’ї, в ковтунах,

Ланцюгами, кайданами

На руках і на ногах,—

Козака кругом вмотали.

Як листок, козак трусивсь!

(Чорт на страхи не дививсь).

Грім креснув, і дощ полився…

В ад тягли… Козак моливсь…

І аж в пеклі б опинився —

Якби не…— пробудивсь.

Село Милюшки, 1830.