Чтение онлайн

— З алгебри?

— П’ять!

— З фізики?

— П’ять.

На тому кінці проводу запала тиша. Очевидно, професор розмірковував.

Потім трубка промовила все тим же тихим, але вже абсолютно офіційним голосом:

— Чекаю вас на кафедрі о чверть на десяту.

— Дякую! — сказала Майя. І хвацько додала, звичайно, теж по-арабськи: — Краще один раз побачити, ніж тисячу разів почути.

Відтоді минуло шість років. “Наш наймолодший старший науковий співробітник”, — говорили про Майю Кремньову в Інституті східних мов.

— Майя Кремньова? — перепитав Матвій. — Так це ви прислали телеграму? — Він журно зітхнув. — Визнаю, винен. Справді, відповіді не послав. І навіть телеграму вашу віддав одному товаришеві. Як накажете спокутувати провину?

— Для початку покажіть мені, звідки вони прилетіли.

— А ви певні, що вони прилетіли?

Майя пильно глянула на Бєлова. Очі в неї були карі, дуже яскраві, а брови здіймались до скронь навкіс, що надавало її обличчю дещо здивованого виразу.

— Звичайно! Треба бути цілковитим дурнем, щоб не бачити слідів космонавтів буквально на кожному кроці!

— Наприклад? — губи в Матвія здригнулися.

— Це ще вам потрібний приклад? Та перша-ліпша легенда про будь-якого бога! “Зійшлі з неба були на землі днями тими”. Це Біблія. І не тільки християнський Бог. Магометанський аллах, іудейський Яхве, індійський, ескімоський, негритянський, полінезійський — всі боги дружно сходили, злітали, падали, спускались! Звідки? З неба! А хто тільки не здіймався на небо? І Єнох, і Христос, і Мітра, і Кецалькоатль, і сотні інших легендарних осіб.

Чому всі ці історії неодмінно треба було придумувати? Чому не припустити, що все відбувалося значно простіше? Прилетіли з неба могутні космонавти на ракетних кораблях. Неандертальці, зодягнуті в звірині шкури, почали їм поклонятись, як вищим істотам, а потім запам’ятали цей випадок і передали його в спадщину своїм нащадкам!

Хіба ви не знаєте, що інки визнали за богів іспанців, уся могутність яких полягала в вогнепальній зброї і конях.

— Не ображайтесь, будь ласка, але зовсім не обов’язково було прилітати космонавтам, щоб наші темні предки придумали собі богів.

— Не обов’язково! — знизала плечима дівчина. — Могло бути і так і сяк. Але ви збираєтесь спокутувати свою провину? Так показуйте, звідки вони прилітали!

— Що б я дав, аби тільки взнати це! — вимовив Матвій, помовчавши. — Довідатись і сказати людям: “Дивіться всі! Ось найближче місце в космосі, де живуть ваші брати по розуму!” Але, на жаль, космонавти, про котрих ми з вами говоримо, поки що не повідомили мені, в якому довідковому бюро можна спитати, звідки вони…

— Отже, будемо шукати це довідкове бюро? — Майя з надією глянула на Матвія. — Дайте мені завдання.

Рука Бєлова ненароком потяглася до потилиці, але він вчасно опам’ятався і зняв з плеча неіснуючу порошинку.

— Яке, власне, завдання? — сказав Матвій спроквола.

— Яке завгодно! — коротко, проте енергійно відповіла дівчина. — Треба їхати в Хірбет, про який написано у вашій статті, — поїду в Хірбет. Треба сидіти в бібліотеці — буду сидіти в бібліотеці. Треба мити підлогу в лабораторії — митиму підлогу.

Бєлов машинально глянув на чисту підлогу і тим самим невпевненим тоном промовив:

— Підлогу мити, мабуть, не треба. В Хірбет уже поїхали без нас з вами…

— Так і знала! — В голосі дівчини почувся відчай. — А ви ж чому не поїхали?

— Мені треба було залишитись. Я визначаю вік саммілітів. Хочете, покажу?

Матвій узяв зі столу фотопластинку і подав Майї.

Вона повертіла її в руках.

— І що ви взнали? Скільки йому років?

— Не більше за мільйон.

— А точніше?

— Точніше поки що не знаю. Треба зробити хитріший прилад.

— Гаразд! Ви будете робити свій прилад. А мені що ж — сидіти склавши руки?

Матвієві стало ніяково. На фізиці й астрономії він, щиро скажемо, дещо розумівся. Але історію або, наприклад, філологію знав досить поверхово. І якщо назвав у статті деякі загадкові явища в цій галузі, то зробив це за порадою Тарасюка. Швидше для того, щоб привернути увагу інших спеціалістів, а не з упевненості, ніби влучив у ціль. А тепер раптом його вважають за главу справ і чекають розпоряджень!..

— Знаєте що, — сказав Матвій, — дуже прошу вас — наберіться терпіння на п’ять днів.

— А що буде через п’ять днів?

— Буде Тарасюк.

— А хто він такий?

— Начальство. Завідуючий сектором палеоастронавтики… Тобто у сектора інша назва. Дуже довга — я ніяк не можу її запам’ятати. Зрештою, назва — це неістотне. Важливо, що Тарасюк обов’язково дасть вам завдання. І не одне, а цілу купу!

— Через п’ять днів… — невдоволеним голосом повільно сказала Майя. — А раніше не можна?

— Не можна.

— Він що — хворий?

— Він у Хірбеті.

З Майїних грудей вирвалося тяжке зітхання.

— Отже, повна поразка? — дивлячись Григорієві у вічі, спитав Матвій.

— Можна сказати інакше, — не опускаючи очей, сухо відповів мушкетер. — Тимчасові труднощі.

— А мені щастить! Та ще й як! Матвій схопився, підбіг до шафи і витяг звідти дві колби: