Чтение онлайн

Халід допоміг Майї затягти в печеру чотири шкіряних мішки з водою, кожний літрів на вісім, — на день мало вистачити.

Майя налила води у пластмасове відро, кинула туди капронову щітку й губку, щільно затулила відро кришкою, щоб вода не випаровувалась, і стала перед стіною, замислившись. За всіма правилами, які пояснив їй Фернан, треба починати зі стелі або хоч би з самого верху стіни. Інакше можна пошкодити нижні “яруси”: якщо внизу виявиться малюнок, на нього сипатиметься пилюга і тектиме вода.

Але як дістатися стелі? У низьких печерах до неї можна дотягнутись рукою, а тут? Драбин у таборі немає. Щоб зробити підставку, потрібні дошки, а дерева тут теж немає. Ні за які скарби старовинні вона не доторкнулась би до пальми біля великого джерела.

“Колись тут, можливо, теж було вдосталь лісу, — подумала Майя. — Зрубали ліс, і утворилася пустеля”.

Спочатку дівчина вирішила притягти в печеру кілька каменів, скласти з них підвищення і на ньому працювати. Спробувала разом з Халідом зрушити з місця першу ж підходящу брилу. І відразу зрозуміла, що лише на цю роботу вона витратить цілий день. Адже ж підвищення треба буде пересувати!

А що, коли розпочати прямо з того місця, де легко дістати? І коли на стінці щось з’явиться, можна буде зробити карниз, хоч би з глини. Тоді вся вода й грязюка стікатимуть зверху по карнизу і не зіпсують стінку внизу…

Халід схвалив цей план. Він сказав, що знає в ущелині одне місце, де є глина.

Вони спустилися на кам’яне дно колишньої річки, і недалеко від печери Халід показав Майї синю пляму на землі. Дівчина розім’яла в руках кавалок глини — він був м’який і в’язкий.

Вони понесли з собою кілька таких великих грудок у печеру. Там Майя замісила глиняне тісто і приліпила до стіни невеликий увігнутий, як жолоб, карниз. Потім налила в нього з півсклянки води. Вода стекла вздовж карниза, навіть не просочившись стінку.

Халід гордо глянув на чудову конструкцію.

— Тепер ти можеш спокійно мити камінь, — з гідністю промовив він. — А коли закінчимо внизу, придумаємо ще щось.

— Дякую, Халіде! — Майя ласкаво скуйовдила його коротке чорне волосся, жорстке, наче капронова щітка. — Ти молодець! Давай зробимо так: я змиватиму пісок там, де тобі не дістати, а нижче й до підлоги працюватимеш ти. А поки я розчищу стінку зверху, ти встигнеш з’їздити ще раз по воду.

Халід радісно кивнув і побіг до коня.

А Майя посунула відро в куток печери, вийняла з нього мокру щітку і почала уривчастими сильними рухами терти буру кору трохи вище своєї голови.

В кутку було значно темніше, ніж навпроти входу. Майя часто зупинялась, уважно приглядаючись до розчищеного шару. Він був трохи світліший, ніж решта стіни.

Вона вирішила не розчищати відразу до каменю якесь одне місце, а поступово змивати шар за шаром. Хай вийде ділянка завдовжки хоч би на два метри — “плацдарм” для Халіда.

Робота посувалася досить хутко, бура кора, як тільки розмочувалась, легко руйнувалася щіткою. Можна було б працювати ще швидше, але дівчина боялась сильно зволожувати “штукатурку”, щоб не пошкодити зображень, які могли бути під нею.

Майя не дуже й розраховувала знайти рисунок у кутку. Спочатку їй здавалося, що корабель мусить бути зображений прямо навпроти входу. Але було якось дуже страшно відразу побачити порожню стіну на “найкращому” місці.

Поки приїхав Халід, вона розчистила довгу смугу на метр заввишки. Кам’яна стіна під корою виявилась чорною, блискучою, абсолютно чистою.

“Так і знала”, — подумала Майя, і все-таки їй стало дуже прикро. Вона якось відразу уявила собі, як вони з Халідом зчистять усю кору і всі стіни будуть такими ж чорними, блискучими і недоторканими, як і ця…

Коли повернувся Халід, вони, швиденько попоївши хліба з сиром і випивши з термоса кави, запрацювали вдвох. Хлопець був тямущий. Він витрачав мало води і тер “штукатурку” дуже обережно.

Після обіду минуло всього півтори години, але Майя відчула, що більше не може терти цю кляту стінку. Поки вона стояла рівно, було ще байдуже, хоч руки й тремтіли від напруги, але коли треба було нахилитись, поперек так пекло, ніби її цілий день били по хребту.

Вона лягла просто долі й сказала Халідові:

— Треба закінчувати, я стомилась.

— Відпочинь! — мовив хлопчик. — Ти відпочинь, а я ж тільки почав!

Темрява мала настати годин через п’ять-шість, і Майя згодилася.

Полежавши з півгодини, вона підвелась І знову взяла щітку. Але тепер робота йшла дуже повільно, і Халід наздоганяв Майю.

Невдовзі весь куток аж до того місця, де вона стояла, звільнився від “штукатурки”.

Вони сіли разом навпроти чорної очищеної стіни.

— Ти не сумуй! — серйозно, наче дорослий, сказав хлопчик. — У темному кутку ніхто і не вішає картин. Картину вішають там, де видно. — Він рвучко підхопився і, відійшовши трохи вбік, доторкнувся до стіни там, де кінчила працювати Майя. — Ось тут уже можна вішати… Ти віриш?

— Вірю! — стомлено, але твердо промовила дівчина.

Халід схопив відро і знову почав хвацько зчищати пісок.

— Не хапайся! — крикнула Майя. — Не поспішай!

Халід нічого не відповів, навіть не повернув голови, але почав працювати обережніше.

В печері стало темніше — сонце хилилось на захід. Треба було кінчати.

— Ходімо, Халіде! — сказала Майя. — Не можна повертатися пізно — в таборі турбуватимуться.

Вона підійшла до хлопчика, взяла його за плечі і відвела од розчищеної стіни, що виблискувала краплями вологи.

…Халід відразу ж пустив свого коня чвалом, але Майя крикнула:

— Зачекай!

Халід здивовано глянув на дівчину:

— Стомилась?

— Стомилася. Сильна спека у вас. Навіть у печері.

Вони поїхали поруч.

— Ти чуєш, Халіде, мені треба приїжджати сюди щодня. Але я сама не впораюсь. А мої друзі не хочуть працювати в Джаббарі. Вони не повірили дідусеві Джафару, його розповіді…

— Ти думаєш, що велети жили в Джаббарі? — спитав хлопчик.